Дощ…дощ….дощ… сірий, шалений, він виграє мою улюблену мелодію. Тіло, свідомість повільно окутує меланхолія. Перед очима минулі дні, твоє фото, і дощ…дощ…дощ…. Він приворожує уяву, і вже ні на що інше не можна дивитись, лиш як на сірі дахи будинків, і таку ж густу завісу дощу…
Цікаво, ти теж бачиш цей дощ, теж ловиш його ритми? А, може, може, навпаки, у твоєму світі зараз сонце- жарке, палюче… і ти підставляє обличчя під його гарячі промені…
Хто- зна, можливо твоє небо сьогодні похмуре, безвітряне, тихе і сонне. А ти спокійно читаєш улюбленого Кураєва, п’єш ніжну каву з вершками, і солодко мружишся від приємної втоми…
Ранок… За вікном знайомі важкі краплі, намагаються проникнути у мою теплу кімнату, у мою свідомість… Знайомий сон: ніжний вальс, мелодія дощу, і лише ми удвох не вміло кружляємо в танці…
Дощ… дощ… дощ…
Дощ…дощ…дощ…
Вальс…вальс…вальс…
