Ще день
закінчення з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Екран телефону висвітив число і час прибуття рейсу. Написав! Повідомив! Повідомив! Написав! - пісенькою лунало в душі...
Вона знала Її подарунок буде легким і непродуманим. Таким, як у казці про Попелюшку і три горішки - Привезіть і подаруйте мені те, що впаде на голову. Всміхнулась. Її вчили, щоб було легко, незабутньо, омріяно, красиво. Це стосувалось всього, від буденного побуту до свят, до рідних, до друзів і навіть до мрій. Тепло, бо згадала, як нині покійні дідик з бабцею заїхали до чайної перекусити. Їм подали картоплю з котлетою і кислого огірка, той був розрізаний і складений у вигляді сердечка. Це так вразило старих, що приїхавши додому вони перерубали півбочки огірків, і таки навчились різати і складати ту огіркову прикрасу... Щоб було красиво, щоб незабутньо, щоб душею. Бабця купаючи Її в любистку бажала зустрічі з тим кого купають в барвінку. Навчала. щоб та вміла догодити. простити, зрозуміти, щоб завжди мала добрий настрій, бо той хто житиме поруч буде головним. Старенька вчила, що саме жінка дарує свято чоловіку, а не навпаки. І Вона вчилась, годити, прощати, зрозуміти. Що з того, що синці під очима-буде вибачення, вмилась юшкою-буде прощення, що з того що не питають Її що Вона хоче, про що мріє, значить винна, бо не зуміла догодити, зрозуміти. Кохання? Так, то було кохання. Кохання з закритою душею. Так буває? Так було в Неї. Боляче?...Вірила-оцінять, спитають, зрозуміють.
Написав! Повідомив! - Відлунювалось ніжністю.
Ніжність яку Вона збирала і ховала далеко і глибоко. Так ховають і збирають матері придане своїм донькам і чекають на той час. Так і Вона збирала свою ніжність, чекаючи на той час... А Він? Він поцілував Її очі, Він прийняв і зрозумів такою як є. Відкрилась, полетіла, у той світ де все сміється, захоплює, де все нове, чисте, яскраве. Він далекий, жаданий, омріяний. Вона мрія, Вона сама вибрала той шлях. Кольнуло? Боляче?
День і час прибуття, аж сміялось і було схоже на сміх мавки яка вперше закохалась. Їі сміх краплинками падав у траву і перетворювався на квітучі конвалії.
Вона побачила порцелянового черевичка розмальованого квітами, і затремтіла від радості. Закрила очі і уявила собі картинку- натюрморт. Той черевичок, то цукерниця, в ньому цукерки у вигляді сердечок, поруч тендітний кавовий кухлик і красиво згорнута серветка. Легко, красиво, ніжно. Ще б в довершення квітучих крокусів. Таким буде Її подарунок. Він оцінить, Він зрозуміє.
- Написав! Повідомив! - радісним переливом.
Вона швиденько бігла. Ось і зупинка. Думки, спогади. Кожна розмова. як свято, кожна зустріч. як новий рік.
- Не замерзли? Запрошую на шашлики, пригощаю.
- Я вегетаріанка - не піднімаючи очей.
Той хто сидів в авто, засміявся, бо зрозумів Її відмову.
- Тоді квіти!
Та Вона вже заскакувала в свою маршрутку. Якби Вона хотіла, щоб ТОЙ НА КОГО ВОНА ЧЕКАЄ запросив Її, щоб ТОЙ КОГО ВОНА ЧЕКАЄ подарував Їй квіти. Її улюблені сині іриси. Замріялась-сині іриси в кошику а ля прованс. - Чи не забагато ти хочеш - немов наказом. Її вчили не просити. І Вона не попросить.
Написав! Повідомив! - чомусь так сумно загуркотів двигун.
Ранок не забарився. Це був той ранок на який чекаєш, який перейде в погожий день, день змінить чарівний вечір, а ніч закутає у колискову із мрій.
Час і прибуття рейсу...
Підйом! Душ збадьорить, шавлія освіжить. Впевненність і сила? Так! Тоді червоне з чорним, із прикрас срібло, бездоганий макіяж і в довершення улюбленні від Гуччі. Чогось запереживала. Чогось забилось в середині. Напружилась, затремтіла. Таким болем зайшлася. Ану! До дзеркала, руку як піонер - До праці і оборони готова! Ніхто і гадки не має, що в неї щось негаразд. Відлягло. Написав. Повідомив - трошки мінорно затремтіло. Відкинь. Все добре!
Вона вийшла з хати. Сонячні промені ще такі сонні, та дарма, вже відчутно, що повертає на весну. Радісно закричала синиця. Колись Він прислав Їй повідомлення. "А в нас пташки співають, бо на тому світ тримається" Читаючи, почула, як щось вдарилось у вікно. Вибігла і побачила пташку-синичку. Бідолашна засліплена сонцем не розрахувала політ. Чи то знак? Чи то звісточка? Вони відчували одне одного на відстані. Дивне те кохання на відстанні, як дорогий вистояний напій. Ласкавим морем розливається, хвилями бажання накриває, дає змогу відчути смак вишуканої пристрасті, і додавати нічого не треба. Розуміння і вдячність.
Вона підняла пташку, та стріпнулась, полетіла.
- Зажди! Не тікай! - так вони і потоваришували. Синиця зустрічала Її криком-співом, а вона пригощала іі смаколиками. Повернулась, оглянула дворище. Плетений тин, на ньому глиняні горшки у шапках із снігу, мов старі діди. Скоро весна. Скоро закущиться Її холодна хоста, де в спеку під її листям спочиватиме сусідський кіт, розстелиться вишитою скатертиною портулак. Загордяться леді-лілії, немов вибірають собі кавалерів, а чубаті чорнобривці стануть схожими на хлопців, що аж трусяться до танців. Аромат бажання розіллється від левкої і півоній, застрибають кольори півників. Королевою так і залишиться плетюча троянда, це для неї ховаючись у громофонах іпомеї джмелі писатимуть музику, а ельфи, що прилетять до рудбекіі будуть наспівувать колискову. Пікантності додадуть хризантеми. Це все скоро оживе і буде жити.
Рай...
Вона знала, що то Йому наснилось, а він знав, що то передбачення. Вони не зустрінуться. А як же день і час прибуття? Боляче? Ні! А що ж?
- Люблю, мрію, цілую і хочу до тебе!
- Люблю, мрію, цілую, і чекаю! Чекаю! ЧЕКАЮ!!!
Вогні аеропорту, на посадкову смугу, чи то приземлявся, чи то злітав, великий, білий, сталевий птах, на своїх крилах він ніс кохання. Кохання яке відоме тільки їм двоїм.
- Літаки теж називають іменами. Мрія! - Її очі були повні жіночого щастя.
А той хто живе поруч, дихав перегаром, махав кулаком і розказував Їй якою повинна бути жінка. Боляче? Ні! НАЙЩАСЛИВІША! І ТОГО ВІДЧУТТЯ НЕ ПЕРЕДАТИ! Ще день.
