12.02.2014 20:00
для всіх
289
    
  4 | 4  
 © Маріанна

Колекціонер

з рубрики / циклу «Місячне сяйво»

Я зустрів його на поетичному вечорі. Подробиць уже не згадаю. Стерлися з памяті з часом. Але не ця зустріч.

Він одразу привертав увагу. Елегантний. Стрімкий. В чорному пальто з білим шаликом. У віці, але не старий.

Зупинився поглядом на мені . Пропалив.

-         Доброго вечора. – Почув я, здригнувся від несподіванки.

-         Пробачте. Ми знайомі? – Наважився запитати.

-         Я читав ваші твори. Справили враження. Можна поговорити?

-         Так. Звичайно. Тут неподалік непогане кафе.

Цікавість охопила мене. Ледве дочекався, доки не влаштувалися за столиком. А він не поспішав. Наче наважувався почати.

- Ви схожі на друга однієї панянки. Бачив вас разом якось. Сказав незнайомець. Назвав її.

- Так. Знаю її. Але ми розлучилися . Давно. Знаєте що з нею зараз? Проблеми?

- Вислухайте. І вирішите самі. – Стримав Він мій запал. Я тепер можу розповісти це.

Його розповідь вразила мене. Я думав, що після ТАКОГО більше не писатиму. Але таємниця роздирає мене. Мушу переказати.

Мене завжди цікавила психологія. Змолоду я був зачарований світом людських бажань та емоцій. Я скоро навчився непогано читати людей. Почав помічати тих, хто має великі і щирі мрії. Це подобалося мені. Сам бажати не вмів.

Я придумав як бути ближче до того життєдайного джерела. Знайомився з потрібною людиною. Казав, що письменник і пишу книгу про людські пристрасті. Питав про найзаповітніші бажання. А на прощання казав «Хай ваше бажання здійсниться». Повірте, я не мав на увазі нічого злого. Просто слова.

А нещодавно довідався що ті слова збуваються. Ліпше б я їх не казав.

Нещодавно прочитав у газеті, що юнак, який писав музику і мріяв про славу покінчив життя самогубством. Не витримав публічності і того, що всі його вчинки під прицілом преси. І навіть шукають про що він думає. А він же був першим моїм «клієнтом».

Далі більше. Дівчина, що мріяла про кохання отруїлася, коли її коханий загинув в аварії. Про це розповіла її подруга.

Новини накочувалися звідусіль. Таке траплялося з кожним, кого я «ощасливив»! КОЖНИМ!

Не віриться що це сталося.

Він перевів подих.

Я не підганяв його. В очах і так застигла нелюдська мука.

‑ Невже вони хотіли іншого? Чи розучилися мріяти?

‑ Тепер я колекціонер самогубств. – сказав ледь чутно.

‑ Час і мені знайти свою кару. Але останньою я бачив вашу подругу.

Може встигнете?

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.02.2014 12:36  Володимир Пірнач => © 

Прикольний вийшов би початок для оповідання чи навіть роману.
Такий-собі вступ неймовірно стрімкий.
Сподобалося.
Плюсую.

 14.02.2014 00:39  Марієчка Коваль 

Жахливо. В тому сенсі, що отак попав бідняга. І буває так.

 13.02.2014 10:07  Тетяна Белімова => © 

Сила вербосу. Буває і такою? Буває і такою! Містична мініатюра вийшла!

 12.02.2014 20:13  Ганна Коназюк 

Цікаво і хочеться продовження...))

 12.02.2014 17:48  Деркач Олександр => © 

Цікаво...