Сонце
Сонце... Кожного ранку Воно піднімається високо-високо і кожного вечора сідає за свої м’ягенькі хмарки. Таке яскраве, таке гаряче... Сонце...
«Харків-Львів»
Потяг зрушив з місця, залишаючи далеко позаду місто, людей, рух життя...
Ти дивишся у вікно і думаєш зараз зовсім не про Сонце. Ти мрієш мати сім’ю. Свою власну сім’ю. Кохану дружину, улюблених дітей, свій дім, сад, собаку.... І все це в тебе колись буде. Можливо, зовсім скоро... Можливо, доведеться зачекати трошки.
Завтра ти приїдеш додому і вже забудеш, як вчора сидів і дивився в це вікно. Як мріяв... Забудеш...
Пройде час... Роки... Та одного ранку ти прокинешся у свому домі, біля своєї дружини. Глянеш на неї, глянеш зовсім по-іншому ніж до цього часу дивився. Ти побачиш людину, яка стала тобі рідною, хоч і була зовсім чужою... Тоді ти зрозумієш,що взагалі не знав її! Не беручи до уваги її звичок, рис обличчя, манеру поведінки. Це дрібниці, порівняно з її внутрішнім світом, її серцем, її душею... Зараз ти шкодуєш, що не встиг цього зрозуміти швидше, сказати, обійняти, поцілувати. Але занадто пізно, час ніколи не повертається назад, стрілки годинника рухаються в одному напрямку - по колу - і ніколи не навпаки...
Перед очима в тебе пробігають всі моменти, коли ти доводив її до сліз, коли змушував сумувати та страждати, чекати і розчаровуватися; коли кричав без причин на неї та коли ігнорував її присутність; коли брехав і скупився на ласку; коли промінював на інших і йшов від неї; коли думав, що час підпорядкований людям і коли їй того часу виділяв якнайменше... Жалієш... Жалієш, що не зміг зрозуміти раніше, хто вона для тебе? І не вберіг її від самого себе...
Чи знав ти, що коли ти міцно-міцно спав, вона пильнувала твій сон і довго-довго милувалася твоїми губами, віями, зморшками; коли ти телефонував, вона усміхалася, втішена, що чує тебе; коли ти залишався у вихідні вдома, вона намагалася не турбувати тебе зайвий раз і подарувати спокій; коли ти дивився в небо, вона спостерігала за твоїм поглядом, аби побачити те, що бачиш ти?!! Не знав... Тепер ти це розумієш...
А вона ніколи не скаржилась, бо любила. І її любов була сильнішою за образи, ненависть чи помсту...
Ти легенько цілуєш її, встаєш з ліжка і тихо підходиш до вікна. Там ти бачиш як граються твої діти в саду і як бігає за ними твій вірний друг – собака.... Подумки ти скажеш: «Сімя’я. Моя сім’я».
І згадаєш... Згадаєш «Харків-Львів», згадаєш все... Як їхав, як дивився у вікно, як мріяв...
Мрії збуваються. І кожен в житті може відчути себе щасливим. Для цього потрібно тільки зрозуміти, що ти розумієш під словом «щастя»...
