17.11.2014 00:17
for all
197 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Анна Ольтенберг

Тигриця

Сонце… Розпечене степове сонце… Сухе палюче проміння прорізує набите пилом повітря. Наляканій, метушливій сарні вже зовсім перехопило подих. А двоє тигрів майже настигли свою жертву. Сьогодні і тигр, і зовсім чужа йому тигриця женуться за однією здобиччю, бо довгий час тут полювала лише засуха.

Тигриця нестримно рветься вперед. Здається, ніщо не здатне її зупинити. Що-що, а полювати вона вміє віртуозно! Кожен м’яз її напружений і міцний. Уся її сутність – це сила, це незламність, це майже азартна жага до існування. Вона полює не для того, щоб позбавити життя, вона полює, щоб його зберегти.

Але сьогодні їй не пощастило. Першим напав чужак-тигр, і здобич по праву його. Та в тигриці теж є право… Право існувати. І вона скажено заричала. Ще б трохи, і простір розірвався би від її реву. Безумовно, увесь космос мав почути той рев, почути її біль. Та дарма… Почув тільки степ. І якимось прихованим звірячим інстинктом почув тигр… і кинув свою здобич, лишив для неї, для тигриці.

А вітер доніс крик самиці до її тигра, до її вожака. І він примчав рятувати. Бо самця і самицю пов’язує якесь дивне чуття. Можливо, воно сильніше ніж наше людське кохання…

Та ще сильніші закони природи. А тому тигр одним лише владним поглядом намагався приборкати свою тигрицю. І вона підкорилась… Кішка безсило припала до землі, а потім, зловивши ще суворіший погляд, втекла.

Сьогодні сарною поласує тигр-одинак.

Пекуче сонце, збите гарчанням тигриці, стрімко котиться за обрій. Виснажений степ охоплюють багряні мовчазні сутінки…

Лише десь у незримому прихистку тигр німо втішає знервовану свою тигрицю.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 17.11.2014 22:06  Тетяна Белімова => © 

Анно! Вітаю Вас у нашому прозово-поетичному товаристві)) Поставила чудово. Ідея у Вашому творі присутня. Образи виписані.
Не погоджуся, що це новела - радше, мініатюра.
Успіху Вам))