200 слів про Шевченка
Кажуть, геніями народжуються. Але ніхто не пояснить, чому тавро «геній» дають посмертно. Чому по життю треба йти босоніж тернистим шляхом, зневіритися в Бозі, зненавидіти старість або не дочекатися її, аби потім посмертно звучати на спраглих правди устах. А може воно того варте?
Символічно, але щоб стати поруч з Отцем, Син його був розіп`ятим. Босим ходив піском і камінням, робив чудеса з душами і тілами. Бо воно того варте!
А ще − «..першим було Слово...». І тому сила така у Слові, сказаному обраними. Те слово переслідує душу, винуджує не мовчати, витрушує на папір все недомовлене і перемислене. Байдуже, що довкола інакодумці, поміщики і зрадники. Інакше не можна, бо тоді нестимеш інший хрест − власної неповноцінності та зради самого себе. Шевченко не міг бути іншим, бо став обраним.
Кажуть, генії – диваки, навіть трохи божевільні, чимось одержимі.
Можливо. Це теж велич, тільки вже не слова, а духу: втримати ті дивацтва в собі, не перейти тонку межу і не збожеволіти остаточно. А якщо й збожеволіти, то щоб стати щасливим. Може воно того варте?
Шевченко був одержимим – ідеєю, свободою і правдою. Ніяких дивацтв, бо Він – обраний Богом і Словом. Певно тому геном «Шевченко» народжується, відроджується і множиться з кожним поколінням українців. Бо ми того варті!
П.С. Есе перемогло у літературному конкурсі " Мій Кобзар ( 200 слів про Шевченка)"
Івано-Франківськ,
.gif "{#}")
Вітаю!!! Чудове есе! Нехай перемога додає наснаги!!!))
