Я знаю, я вірю!
Я знаю яким буде Завтра,
Якими прокинуться люди:
Піَдуть шукати щастя
Між фарисеїв у тлум.
А може зіпсута уява
Малює не тії етюди
Серед міжрядь пророчих
Шевченкових сивих дум?
Шевченко просив боротись
Молитвою, словом, ділом,
Збирати докупи правду
Розсипану, ніби ртуть,
Любити його Вкраїну,
Мов останній окраєць хліба.
Звільнити з обіймів брата −
Зі скверних смертельних пут.
Я вірю в дитячу казку:
Добро переможе злобу!
Смерть синів − то є та поразка,
Що відкриє новий підйом.
Двісті років – достатньо часу,
Щоби страх заховати в торбу,
І, прийнявши Господню ласку,
Прорости молодим зелом!
Івано-Франківськ, лютий, 2014
