Світанок

з рубрики / циклу «Місячне сяйво»

Ніч знову застала біля вікна.

Старість? Не дають заснути думки.

Місяць світить у шибку. Виглядає з-поміж молочних хмар.

Скільки разів далекі зорі розділяли самотність і відчай втрачених надій.

Все тяжче іти далі. Не служать покручені пальці, які так довго втілювали на папері численні болі і радощі.

Скільки залишилося?

Сили покидають. Бажання втрачаються. Лишилися спогади.

Шлях стелив важкі каменюки, що оббивали в криваві рани душу і тіло. Пережито в’язницю і зради. Кохання і обов’язок переплелися вигадливим взором.

Чого ж іще?

Скільки ночей попереду? Може ця й остання? Уже не страшно.

Все ж так хочеться побачити ще одну ранкову зорю! Ще один рожевий відблиск на сяючій блакиті неба!

А ніч довга. Триває як вічність. Темна. Важка.

Годинник цокає, відбиває серцевий ритм.

Перехоплює подих. Туманиться в голові.

Скільки ж іще до ранку?

Не злічити.

Стихло.

У вікні легенький вітер колише фіранку. Сірістю роздирається ніч.

Перші промені осяюють кімнату, схилену голову, безвладно повислі руки.