Отак
Отакі-то ми з тобою ідіоти:
будували свої замки на піску,
щоб при зустрічі травити анекдоти,
масним жартом нарікати на весну.
Заміняти інших на байдужість,
брасом міряти безмежність зайвих слів…
Легко важити потрібне за безглуздість.
Не твоя. Як ти того й хотів.
Потім … бац! За два десятки й старість…
А у нас - образ … гордині апогей…
Розуму людського досконалість!
Були б мавпами, вже няньчили б дітей.
