Девіз життя
I
Футбол, пиво, дівчата, футбол - девізом його життя були ці чотири слова.
Макс – зірка школи, перший у всьому: футболіст, красунчик, оптиміст і джерело жартів і розіграшів. Він подобався усім. Навіть строгим учителям, незважаючи на його недбале ставлення до навчання, а точніше його відсутність.
Життя здавалося йому прекрасним і яскравим, поки не сталася подія, що докорінно змінила його ставлення як до людей, так і до самого життя.
II
«Давай, ти зможеш! Ми в тебе віримо! Макс! Макс!»- він стояв на стадіоні, навколо сотні глядачів і зараз тільки від нього залежить перемога команди у фінальному змаганні, лише одне пенальті… Його друзі-футболісти спокійно спостерігали за кожним його рухом, ніхто в ньому не сумнівався. Макс впевнено поставив м’яч на потрібне місце, відійшов, усміхнувся друзям і почав набирати швидкість. Скоординовані рухи, продуманий кожен крок, ось його нога торкається м’яча, удар… і…. Він відчув на собі чийсь теплий, але незнайомий погляд, лише на мить підняв очі і, втративши координацію, з розгону упав на траву.
Макс не пам’ятав більше нічого, не чув, як весь стадіон раптово завмер, а потім з неймовірною радістю крикнув: «Гоооол!», не відчував, як десятки рук підкидали його у повітря, не бачив радісних облич товаришів по команді. Він втратив свідомість.
III
- Цю гру пам’ятатимуть ще довго! – з фанатичним захопленням розповідав Максу його друг Марко, - ти був на висоті, а падіння додало адреналіну, я вже думав, що це промах, але помилився.
Макс його практично не слухав, він єдиний знав, що той гол – суцільна випадковість, він відволікся, втратив координацію і все через людину, яка на нього так пильно дивилася і чий погляд він пам’ятав і досі. Але хто ця людина? Макс оглянувся, кругом сотні облич, шкільна їдальня переповнена заклопотаними учнями. Він нашвидкуруч проковтнув свій обід і освіжив думки ковтком гарячого чаю. Уже виходячи з приміщення він відчув, наче сонячний промінь торкнувся його щоки. Знову цей теплий погляд… Макс різко повернувся, сподіваючись зустрітися очима з цією людиною, але побачив лише сіру масу людей і порожні очі. Він не помітив дівчини, що сиділа за дальнім столиком біля вікна і мовчки на нього дивилася. Він цього не помітив…
- Макс, сьогодні на нашому місці буде гра, без тебе не почнемо! - крикнули знайомі хлопці. Він махнув їй рукою на знак згоди і пішов далі.
IV
Еля мовчки зітхнула і опустила очі додолу. Він її не помічав… Звичайно Макс - найпопулярніший хлопець школи, а вона звичайна дівчина, яка не заслуговує навіть на його усмішку. Дзвінок повернув її до дійсності і вона мовчки вийшла на двір..
V
Макс ледве пересидів нудні уроки і вискочив надвір. З полегшенням зітхнув і усміхнувся: « Нарешті свобода! Можна і футбол пограти!» Сонячний промінь торкнувся обличчя, Максу здалося, що це знову той теплий погляд і він зацікавлено повернувся, нікого не було… Сонячний погляд, сонячний…
Чиїсь швидкі кроки привернули його увагу, хтось його хотів наздогнати чи це йому здалося?
- Макс, зачекай будь-ласка, - попросив тихий голос.
Він здивовано розвернувся і побачив незнайому красуню.
- Привіт, я Еля! – усміхнувшись сказала вона і глянула йому просто в очі.
Теплий медовий погляд, той самий сонячний погляд…
Макс сяючи усмішкою промовив: « Привіт, сонячна дівчинко!»
Десь там його чекали хлопці і не починали без нього гри, але він зрозумів, що сьогодні гри не буде.
Еля, сонце, футбол - він змінив девіз свого життя…