Земні ангели
Вона ішла і світло лилося з її очей кольору спілого неба.
Вона ішла і дзеркальний сміх зривався з її вишневих губ.
Вона ішла і сипала цілими жменями свою любов і добро у сірі маси людських потоків.
Вона ішла, і цілі натовпи розступались перед нею.
Вона ішла і несла у руках своє гаряче серце. Щось ангельське було у цій золотій дівчині.
Вона ішла, і навколо завмирали заклопотані люди і машини.
А вона ішла далі, не звертаючи ні на кого своєї уваги.
Вона ішла…
Вона неслась мов на крилах…
Вона летіла…
Вона любила…
Легеньке платтячко розвівав вітер, з очей лилося небо. Ішла і усміхалась. Ішла крізь темний натовп людей і світилась, наче сонячний промінь, що блукає у чорних хмарах.
Раптом в другому кінці живого тунелю засвітилося золоте сяйво. З натовпу вийшов Він… Побачивши її усміхнувся, його очі засвітились, наче вечірні зорі.
Вони зустрілись… Два земних ангели.
Він підійшов до неї і просто подивився в її небесні очі. В них зблиснули краплинки роси. Він взяв її за руку, і вони зникли. Залишилося тільки золоте світло…
Над заклопотаними людьми пронеслись дві прекрасні жар-птиці, але лише двоє з мільйонів їх помітили.
Та це вже інші золоті люди…
