Епідемія кохання
Пронизливий вітер тисячами голок впивається в тіло, солодкий біль від отруйної стріли затьмарює розум. Ти стаєш іграшкою в руках примхливої долі, але це не викликає твого обурення, а, навпаки приносить задоволення.
Отрута поволі, наче вірус заповнює кожну клітинку тіла. Одна мить – і ти уже смертельно хворий. Від цієї хвороби ліків немає, змирися з нею, насолоджуйся і запам’ятай – простим смертним сперечатися з коханням не під силу!
Кохання – коли ти відчуваєш, що у тебе виросли крила, і ти, наче ангел-охоронець, повинен берегти дорогу для тебе людину.
Кохання – почуття, яке підносить тебе до небес і крутить у ритмі повільного вальсу. І потрібно бути дуже обережним, щоб не впасти і не перетворитись на краплини роси.
Кохання – вихор, який з шаленою швидкістю зриває усе на своєму шляху. Ти повинен тверезо оцінювати ситуацію, щоб він не знищив все навколо, бо воно уже не повернеться.
Кохання – біль і страждання, які ми ненароком завдаємо людині, яку любимо понад усе на світі.
Кохання – бездонний океан, яким би він не був спокійним, та інколи і в ньому вирують урагани. Тому завжди май при собі рятівний жилет.
Кохання – магія, яка ніколи не розкриває свої секрети простим людям, бо те, що стає явним, не викликає такого інтересу, як тоді, коли воно було невідомим.
Кохання – я, ти, дощ, тепло чужої руки, п’янкий погляд, стан невагомості, відчуття власної значущості, бажання бути кращим і змінити світ…
Кохання – це вічність… це таємниця… це Божий дар і його ж прокляття…
Серце б’ється, мов навіжене, думки, наче перелякані голуби ширяють у голові, солодкий трунок поволі розпливається по тілу. «О, Боже!» - здається, і я захворіла.
Я, ти, переплітання поглядів, одне серце на двох. Мимоволі усміхаюсь, дивлячись у чужі, але такі рідні очі! На устах завмирає німе питання: «А давай заразимо весь світ цією прекрасною хворобою?». Мовчки вдивляєшся в моє обличчя, наче переконуєшся, що я не жартую і відповідаєш: «Готуйся , світе, ми несемо епідемію кохання!».
І знову політ………..