Чорна ручка білий папір
Чорна ручка виводила печальні слова на білому, як сніг папері: « Я хочу бути з тобою. Навіки». Теплий липневий вітерець розкуйовдив його золотаве волосся, приніс спогад про неї – чисту та невинну, з божественною зовнішністю. Він згадував, як ще два місяці тому вони разом сміялись із чиїхось плоских жартів, як цілувались під нічним світлом ліхтарів. Шкода, що це вже усе в минулому, і стрілку часу не можна повернути назад, хоч би на декілька миттєвостей, щоб знову настали ті солодкі, з запахом троянд часи. Це не під силу навіть славнозвісним екстрасенсам та чаклунам.
Чорна ручка, білий папір. Хотів заплакати та не виходить, не йде з мужніх, глибоких очей скупа чоловіча сльоза. Залишається тільки дивитись у даль міського простору, та курити, курити. Вся його кімната уже була поглинута тютюновим димом, і гіркими спогадами його солодкого минулого. Він уже два дні не виходить зі свого чотирьохстінного обмеження. Все згадує та згадує, як було колись добре з нею. Як приємно було відчувати її медовий запах волосся на своєму обличчі. Але це все було уже в минулому.
Вона була уже поряд не з ним, вона була з дуже добрим і відкритим для всіх чоловіком. Він був для неї і братом, і другом, і батьком. Цей чоловік відвів її за руку туди, де їй добре та спокійно, де її всі люблять.
Він знав, що його кохана померла, знав що їй добре там, на небесах біля нашого батька. І кожної хвилини відчував присутність якоїсь істоти схожої на неї.