Перший сніг
Ти прийшов несподівано, нежданно, тоді, коли я сидячи на підвіконнику шукала себе в собі. Ти дивився на мене байдужим поглядом, поглядом яким дивиться хижак на жертву. Той погляд пронизав мене наскрізь, здалося, що крім нас з тобою більше нікого нема. Хоча "нас" занадто сильно сказано, адже ми ніколи не були разом...
Ти завжди був сам по собі, типовий господар життя, мачо сучасності. Приходиш без попередження і йдеш не прощаючись. Хоча, раз ти не прощаєшся, то є надія дочекатись тебе знову.Бувало часом, безсонними ночами, на мить стулю очі і ти з`являєшся переді мною, та варто очі грішні ті відкрити, як у кімнаті знову я сама. У ті хвилини я кляла усіх і вся і знову, знову я чекала, здавалось, в чеканні нестерпному цьому мине усе життя.
Та ти прийшов, прийшов як завше.Всередині так тепло стало, напевно це відчуття потреби в комусь, чи то вірніше стражденної нужди. І знову як метелик на вогонь, до тебе лину у полон. Біля дверей затрималась на хвилю, на щастя не до кінця сп`яніла тобою ще душа, набрала повні груди мрій наївних і вийшла, вдаючи, що зовсім не до тебе. Та очі видали мене, вони мов голодні зиркали із боку в бік у пошуку поживи.
Ти підійшов, підійшов сам хоча раніше мені приходилось ганятись за тобою. В голові майнула думка, а що як назавжди, та ні, від тебе віяло холодом. Колись я хотіла розтопити ту кригу, що вже роками нависає поміж нами...
Тут варто було б сказать мабуть якісь слова, та я мовчу, мовчу як завше, й щораз, коли ти норовишся щось спитать, опускаю очі додолу. Здається, що з тобою промовчала б вічність, хоча з тобою вічність мине як мить, мить блаженства згоріти в якій було б великим щастям.
Щось думки мої літають десь не там, наші зустрічі короткі, а я мов дівчинка тікаю від усіх і вся ховаючись сама у собі. Біжу туди де мрій моїх є апогей, туди де річки гладь й блакить небес зливаються в одне єдине ціле, у безкінечність з назвою Надія...
Ти бачачи в очах моїх тривогу підійшов на відстань подиху, по шкірі пройшовся легенький мороз, щокою скотилася сльоза.
Шукаючи себе, ми блукали самотніми вулицями життя, намагаючись відчути тебе в собі я з усіх сил стиснула твою руку...А після безсонна ніч роздумів,ти пішов над ранок,пішов тоді, коли я вже спала,Хоча, десь там в середині і відчувала, що ти йдеш. Та я не стала тобі перечити пішов, бо раз ти не прощаєшся то є надія дочекатися тебе знову. До того ж , ти , сніг, а сніг, як відомо не постійний, він, то у вигляді пари ширяє поміж нами, то виблискує рідиною, а іноді крає серце льодом. Ти - вільний, а приручити тебе означало б вбити. Створити фікцію чимось схожу на гумову ляльку, адже не буває штучного снігу, так як і не може бути штучного кохання...
Можливо, проблема в мені, адже я людина і в мені вогонь, а ти сніг і від вогню ти гинеш. Обпечений моїми цілунками, ти просто йдеш зализувати рани, але наступного року ми обов`язково зустрінемось, мій любий, перший сніг.......
