Грішникам присвячується
ПАРАНОЯ
Прокляті тії небеса під куполом яких виблискують прокляті зорі, проклятий й місяць за злочин свій лукавий, що учинив, коли був ще людиною...
Він мав усе, хоча й не мав нічого, він був з усіма і ні з ким, та щастя заключається не в цьому, і він це звісно ж розумів. Він любив і його любили, він бажав й домагався свого, та якось талан його покинув і він зрікся всього.
Проте у всім його вина і хай той вчинок зроблений в ім`я любові, однак нема йому за це прощення. Що ж то за любов така, що за кохана, що вимагає в доказ почуття згубить людське життя. А , ти, місяцю ясний, чого ж ти стерявся, поблід он у весь, тобі любий страшно? Чи ти так боявся, коли серце матері до милої ніс. Чому ж твій лик сумний, коли радіти мав би, радій, смійся, веселись!!! Ти ж довів коханій, що вірний їй єси.
...Вечір. Піднебесну кров матері вкриває, а вранці її сльози зрошуватимуть землю. Й одні ті сльозу не дають місяцю, який що ніч згорає у пекельному вогні, спопелитися до тла. Бо ж нестерпно матері дивитись на страждання сина...
...Ніч. Місяць червоний, значить знову пролилася кров в ім`я кохання. Той місяць мене пече, душить, палить, ніде сховаться від його променів. Такою кара є моя, за те, що смерті іншому я побажала, й нема мені за це прощення.
...Ранок. Зійшло вже сонце, воно сміється дивлячись крізь вікно на моє стражденне тіло, хоча вірніше на те, що від нього лишилося. Та незабаром знову ніч, володарем якої місяць є. Якщо любов вогонь, то в полум`ї твоїм згораю я до тла. Чого чекаєш? Пали, ти чуєш, я - твоя..!
Мій любий, ти, заколосився, та ні, то не колосся, то слова, ти, кличеш маниш мене до себе. Я йду, ти, чуєш - йду.
Єдине чого я прагну, - це втекти, тікати день, ніч, тікати без оглядки. Бігти з усіх сил, впавши, підвестись і знову бігти, бігти до кінця світу, а коли добіжу, то спинюсь на хвилю. Закричу, закричу з усіх сил, закричу востаннє. А після, лишається зробити лише один крок і ми знову будемо разом. Я йду , мій любий, я вже близько....
.....так тихо, спокійно, легенький вітерець оповиває мене, і навіть порізані руки, чи то оббиті на кров ноги не болять, лише душа обпечена твоїми цілунками, мов гадина звивається від болю, а ось і неба дно, ну що ж, останній схлип. Останній подих і... грім.., та ні, то був не грім, то душа моя розбилась на дрібнії зорі. Тепер навіки ми разом, мій місяцю, ясний.
А ви, оті, що не без гріха, не дивіться на небо зоряне, не любуйтесь красою місяця ясного, обпалить же. Ховайтесь, ховайтесь грішники, бо близько ніч, володарем якої місяць є....
Свалява, 15.11.2007