Вишневий цвiт
з рубрики / циклу «Миттєвості життя»
Вона прокинулася від легесенького ніжного дотику. Так міг її розбудити лише Він - обранець її серця. Не відкривала очей, бо здавалося він тут, поруч, у повітрі відчувала п’янкий аромат вишневого цвіту. Аж ось таки наважилася поглянути. Нема нікого. Здалося. Хоча ні, знала, що то він так привітав, адже відчула тоді його душу.
Він прокидався в день її народження завжди до сходу сонця, щоб принести і покласти на подушку біля своєї Галинки малесеньку гілочку вишневого цвіту. Вважав, що дружина має побачити природну ніжність його кохання, яка зазвичай ховалася за колючим терновим парканом буденності. Справді, коли її волошкові очі натрапляли на цю незахищену, неперевершену красу маленької гілочки, вона посміхалася. Знала, що за спокійними й неспокійними днинами їхнього життя в дні сонячні й похмурі в його серці завжди цвіте такий вишневий цвіт кохання до неї. Та гілочка з’являлася всі роки існування їхнього спільного світу, наповненого зустрічами, подарунками і втратами, щастям і болем, радістю і смутком, сльозами і сміхом, піснею і дитячим щебетом, життєвим простором Всесвіту. Завадити появі цього вишневого цвіту не могло нічого, окрім його останнього подиху, прощального відлуння серцебиття.
Вже багато років вона прокидалася кожної днини без нього. У свій день народження отримувала оберемки квітів від рідних й гнала подалі думку про втрату. Лише на самоті біля старої, високої, розлогої вишні ВДИХАЛА на повні груди ніжний запах цвіту й посміхалась, подумки зверталася до нього: "зі мною завжди ти".
Васильків, 2014 р.
