ХОРОБРИЙ ПІШАК
На шаховому полі вишикувались по дві шеренги фігур — чорні напроти білих, як і належить. Ось-ось сурми заграють, до бою закликаючи. І у чорних, і у білих попереду стояли пішаки. А вже за ними — керівництво: ну нехай би вже король за їхніми спинами ховався, ну королева-ферзь, а то ж ще і слони, тури, коні.
Ймовірність бути вбитим після перших же двох-трьох ходів не дуже тішила одного чорного пішака. Він почав смикатися вліво-вправо. Не думайте, що він був боягузом. Ні! Він просто не хотів безглуздої поразки. Йому також найбільше від усіх неподобалась знущальна приказка: білі починають і виграють. Це що, він — як представник чорного воїнства — зречений на постійну поразку, втім як і всі його однополчани, віддані чорному королю і його красуні королеві, яку нарікли чомусь чоловічим ім’ям Ферзь.
Смикання пішака помітили у бінокль його білі противники і давай реготати, що аж через усе багатоклітинне шахове поле було чутно. Чорний пішак тому вкрай здивувався, не знаючи, що у білих є гарні біноклі, та ще й з пристроями нічного бачення. Наш пішак думав, що, стоячи у глибокій тіні, його шеренги чорних непомітні будуть білим, а він — маленький рядовий — на тлі своїх чумазих зовсім зіллється у щось не визначено сіре. Помилився, бідолаха!
Тож на того, з кого сміялися білі, звернули увагу і свої. А це вже може призвести не до жартів, тому що можуть подумати, що він злякався і за першої ж зручної ситуації втече з поля бою або зробить крок і почне відлинювати. У них, пішаків, така можливість є. Спочатку вони стоять попереду своїх старших колег за віком і званням — попереду короля, ферзі, слонів, тур і коней. А потім пішак робить крок на одну клітину, даючи зрозуміти пихатим начальникам, які заховалися ззаду, що от, мовляв, я місце для вашого відважного проходу звільнив, то й покажіть на що здатні. Пішак, показуючи свою шляхетність, на початку поєдинку, буває, робить одразу й два кроки, даючи можливість королеві, слону чи турі краще роздивитися поле бою. Але пішаки давно зрозуміли, що всім виступати одразу на дві клітинки вперед — то тактично неправильно. Противник їх виведе з ладу без усіляких проблем. А от коли вони починають військові маневри, виступаючи один зразу на дві клітини, а сусідній — на одну, третій — на дві, четвертий — знову на одну і так далі, то у противника починається справжня паніка, а свої старші чини встигають перелаштуватися на вигідні для атаки позиції. Щоправда, нерідко трапляється ось як...
Один пішак розпочав бій, ступивши на одну клітину вперед, сусідній з ним — на дві, а білоклітинний слон F1, зрадівши великому полю для маневру, як вискочить з-за спин пішаків, що попереду нього бій розпочали, та як побіжить, пригинаючись. Відтак в окопі B5 заліг. Він розраховував гукнути чорному королю «Шах!», тобто здаватися. Але не гукнув через те, що перед чорним королем, якщо дивитися по діагоналі на окоп чорного В5, зайняв позицію (в окопчику D7) слон чорних, але білоклітинний. Цей виявився передбачливішим. І не встиг білий замаскуватися на новому місці, тобто на В5, як сюди підскочив чорний слон, відібрав у білого зброю і велів тікати поки не пізно. Ну білий і накивав п’ятами. А чорні реготали з нього, вигукуючи: «А ще офіцер!.. А ще офіцер!..». Справді, слону не дуже подобається, що його звати — слон. Тому він воліє, щоби його величали культурніше — офіцером. Але от хоробрості, як має бути у справжніх офіцерів, не виявилося.
На цей раз у чорних найперший — рішучий і відважний — хід зробив кінь. Тільки він може перестрибувати через голови своїх товаришів, а також противників. От він і вирішив, поки слону-офіцеру якийсь доброзичливий пішак не зробить прохід у шерензі, перестрибнути через першу шеренгу пішаків і шепнути одному з них:
— А ти знаєш, що тільки пішак може стати королевою-ферзею?! Це фігура з необмеженими можливостями. А от ми — коні, тури та слони — ні! Кумекаєш?!.
— Кумекаю... — відгукнувся пішак. — Хочу стати ферзем! Я ще чув, що поганий той солдат, який не прагне стати ферзем... Тобто генералом. А як?
— Зі мною, конем, це можливо. Бо тільки я можу перестрибувати через голови інших воїнів-фігур! А стрибки я здатен робити — бачив які? — у вигляді літери «Г». Тільки пообіцяй мені, що ти, як станеш ферзем, не забудеш ні мене, ні мого брата-близнюка і захищатимеш.
Пішак пообіцяв.
І почали вони витворяти на шаховому полі таке, чого раніше не бачили не те, що якісь там тури та слони, а й сам король. Він з висоти свого королівського трону лише захоплено спостерігав як пішак зробить крок, а коні — то один, то другий — його прикривають чи то ліворуч, чи праворуч, а то спереду чи ззаду. Бо коні — є коні! Вони своїми Г-подібними стрибаннями усіх противників позбивали з пантелику, вміло захищаючи пішака, допомогли йому дістався до самого кінця поля противника. Тож пішаку відразу було присвоєне високе звання ферзя. А ферзь може не тільки дивитися на всі боки, навіть назад, а й ходити та просто наказувати: «Ти — у полоні! Тепер я, колишній пішак, тут головний. Ти партію програв, а я виграв!» Це ж саме він сказав, щойно у нього з’явилися погони ферзя. Щоправда, ще додав:
—... Щоб надалі не говорили, що чорні завжди програють. Відданих коней треба мати! Ну і велике бажання стати генералом, тобто ферзем, щоб тих жвавих коней утримувати.