УРОКИ ВЕРЕДЛИВІЙ ДІВЧИНЦІ
Маму з відпустки несподівано викликали на роботу. Але її донечка, Марічка, про це не знала, бо ще спала. А коли прокинулася, образилась на маму: не приготувала їй сніданок! Ач, яка мама!..
Нахнюпилась Марічка. Заглянула до холодильника… Пфее!.. все вчорашнє і холодне, хоча так запахло смачненьким. Глянула під кришку пательні… Знову «пфе-е» - якийсь рис з яєчнею…
Мені хочеться картоплі з салом і помідорами, а ще – печених або смажених пиріжків з капустою, - сказала сама собі дівчинка.
- Марічко, та тобі й не догодиш, - раптом почула вона голос наче нізвідки. – Коли мама готує те, що ти хочеш, побачивши його, ти командуєш уже іншого. Тож бери і готуй сама. Зрозумієш, як воно…
Марічка від здивування аж заклякла: до неї говорило борошно, що стояло на столі!
- Бачиш, що мама хотіла готувати та не змогла через поважні причини, - продовжило пояснювати борошно. – От бери мене, насип на стіл, зроби ямочку в мені, налий до неї трохи води, а краще сироватки, вибий сире яйце, кинь трохи солі, цукру, вершкового масла – все ти бачиш перед собою – і замішай та міси поки з мене вийде тісто. Поріж його або порви на маленькі шматочки, розкатай їх на тоненькі коржики, поклади до них потушену капусту – он, бачиш? – і позаліплюй. А тим часом і мама може повернутися.
Марічка прислухалася до несподіваного порадника. Все зробила, як і почула.
…Побачивши готові до смаження пиріжки, мама не змогла й натішитись своєю донечкою.
А та:
- Мамо, я більше не вередуватиму, бо готувати їжу – то нелегка праця!
І, вся в борошні, Марічка зморено, але з полегшенням, зітхнула.