Він - осінній вітер
Я гуляла осіннім лісом,
І вслухалась у звуки природи.
Жовте листя зривав вітер,
А лелеки летіли від дому.
Далі й далі трава була вище,
І густішала час-від-часу.
Вітер грався листками швидше,
І ніхто тут не бачив часу.
Різні звірі траплялись в хащах,
Зайці, білки, й "грудки колючок"
Йти вже лісом ставало важче,
Бо подряпались ноги болюче.
Осінь просто мене чарувала.
Всіма барвами, жовтим щастям,
А земля так гладенько вкривалась
Гілочками і ніжним листям.
Та раптово побачила тіні,
Що злегка було видно у травах
Я застигла. Бо враз зрозуміла,
Що зустріла коня на поляні.
Чорний, гарний, мов олень величний.
Очі - світлі, а погляд - спокійний.
Бігав лісом давно цим, певно,
Був природі він вірний навічно.
Його постать ставала тінню.
Довга грива - осіннім вітром.
Він побачив мене на сонці,
І стояв, на ледь ніжному світлі.
І враз... зник. зник у хащах,
Ніби тінь, і, мов, більше нічого.
Вже дивилась на ліс я сумніше,
Бо той кінь був останній, зимовий.
