- Запалю камін за чверть одинадцятої. До Нового року прогріється, стане затишно.- з такою думкою приготувала камінні сірники...
В тій кімнаті живуть Її мрії. Вона продумала все до дрібниць, створивши атмосферу казки, і чогось такого, що ніколи не здійсниться. Але ж мріяти нікому не забороняється. Ще раз оглянула все навкруг. Так. Задоволена. Дух простоти і комфорту. Щось близько і водночас віддалено від стилю прованс. То Її особливий штрих, де різне ставало одним цілим. Де від побаченого підніметься настрій. Де пастельні кольори доповнять яскраве різнобарв`я ікебан, статуеток, кошиків з квітами. Де стеля зливається з підлогою. Де у величезне вікно заглядають зорі. Саме у цю пору головними в тій кімнаті стають камін і ялинка. Ось вона новорічна красуня яка прикрашена срібним серпантином, гірляндою у вигляді свічок і ніяких іграшок-тільки цукерки. Для Неї то найбільша втіха, коли малим колядникам Вона дозволяє самим зривати ті солодощі. Від того малеча шаленіє, і в їхніх очах блискіт насолоди і радості. Напевне тільки за це Вона так любить це свято...
Час запалювати камін. Сухий хмиз спалахне миттєво, і кімната затанцює під особливу музику багаття. На те дійство можна дивитись безкінечно. Поринувши у спогади, намріяти собі чогось неймовірного, загадати бажання, і навіть просто відключити підсвідомість, бо різні думки швидко зміняють одна одну.
Вони сиділи на килимку біля каміну і чули кроки року який минає, який вже ніколи не повернеться, який забере з собою і хороше, і погане, і те що не здійснилось, і те що сталось. І кожен з них залишить собі в пам`яті, лиш те, що завважає запотрібним. Саме так йде старий рік...
Яке приємне тепло вогню. Нічого не треба. Мовчання і відчуття спокою, бо говорять очі, бо ніхто і ніщо так відверто не скаже правду...
Два бокали з білим напівсолодким. Небагато.., по одному ковточку, щоб тільки присмак і щоб трішечки заграла кров. Що в тих очах? Безмежна ніжність, доброта і розуміння. Що в тих очах? Нестримний потяг і бажання. Пристрасть у довгому поцілунку. Знов очі. Збудження, тремтіння тіл, і сльоза вдячності. Свідком того стане лиш камінне вогнище, яке зробиться пурпуровим, як квіти різдв`яної пуансетії. Імпульс душі, неконтрольований і неслухняний розум...
З Новим роком, Мрія моя далека і жадана. З новим щастям Ніжність моя шовкова. Так Ти і залишишся мрією. Єдине, що можна ще встигнути.., відправити повідомлення... Ні! Там не чекають, там достатньо гостей, там нема місця для Неї.
- Загаси вже той вогонь, і так жарко в хаті. Розсілась..! та подавай на стіл, скоро новий рік.
Як красиво, коли кімната затанцювала під особливе, новорічне багаття... Здається, що й запахло хмизом) А ще мріями - жаданими і пряними... Хміліють думки, адже у Вас все так казково... Усе збудеться!... З Новим роком!!!
Дуже гарно написано. Ви сильні і у прозі. А самЕ оповідання припало до душі. Вічна тема любові, страждання, прагнення казки, мрії і "тепла вогню". Чудово!
