Маленька Мір`ям

-Мамо, ми з Назаром страшенно зголодніли! – весело гукнув розпашілий і захеканий Юрко, зайшовши до будинку.

-Ще не час обідати, - сухо відказала молода статечна жінка, змірявши розхристаного Назарчика суворим поглядом.

А той продовжував дивитись на неї очима, повними дитячої цікавості.

…Заможна сім’я Юрка завжди неприязно ставилась до його товариша-розбишаки, бідного і простодушного. Їх дружбу неминуче б розірвали, якби не крихітна сестричка Юри Мір’ям, яка усім серцем прикипіла до старшого на вісім років Назара. Він також дуже її полюбив і так вміло розважав, що їх просто не могли розлучити.

Йшли роки, крихітка підростала, а хлопчики ставали юнаками. Ліза, матір Юрка, як і раніше, була не надто привітною з Назаром. Його невимушеність і простота дратували її. Та інколи, спостерігаючи за ним, жінка помічала, що прагне бачити якусь схожість між Назаром та своїм сином. Остерігаючись цих думок, вона вперто їх від себе відштовхувала.

… Юнакам виповнилось 16 років.

Назар був для Юрка ковтком свіжого повітря, клаптиком того необмеженого правилами вуличного світу. Юра захоплювався його відчайдушною сміливістю і рішучістю, хоч вони часто межували з необачністю.

Восьмирічна Мір’ям теж обожнювала проводити з Назаром час. Стриманий юнак, в погляді якого завжди була нотка чоловічого запалу і суворості, з нею був лагідним і безмежно турботливим.

-Ти мені снилась сьогодні, - жартівливо сказав він їй одного разу.

Дівчинка засоромилась. Її ясно-блакитні очі сміялись і хитро зиркали на вже змужнілого юнака.

Від Назара й справді важко було відвести погляд. Сильна струнка постать, впевнені, дещо різкі рухи, невеликий шрам над по-дівчачому гарними губами і тернові очі, зазираючи в які Мір’ямвсе частіше червоніла.

Назар також помічав, як насолода для нього милуватись її золотим волоссячком, довгими віями, виконувати її дитячі примхи і бавитись з нею. І врешті юнак зізнався собі, що Мір’ям стала для нього найкращою подругою, чуйною і люблячою.

…Життя йшло своєю колією, і крихітці виповнилось 14…

Одного дня Назар зайшов до Юри – вони разом збирались на вечірку. Двері йому відчинила Мір’ям. Назар застиг на мить, чи не вперше помітивши в її жестах ту чаруючу несвідому жіночність властиву дівчаткам її віку.

-Я вже готовий, йдемо? – тормошив Назара Юрко, а той не міг відвести очей від його сестри.

Коли хлопці нарешті вийшли з будинку, Юра, вгадуючи думки товариша, кинув:

-Красуня моя сестра, правда?

Назар нічого не відповів.

Того вечора юнаки розважились на всі сто відсотків! Добряче перебравши спиртного, Назар та Юра мчали порожнім нічним шосе.

-Гальмуй! – раптом скажено закричав Назар.

Прогримів удар, хлопці вискочили з авто – на асфальті бездиханно лежала стара жінка.

… Назар сидів, обхопивши голову руками і похитуючись на стільці. Його сплутані думки зливались в одну суцільну порожнечу. Темні очі зовсім не видавали хвилювання, чи то він не йняв віри у те, що сталось, чи так безстрашно сприйняв усю правду.

А Юра, втиснувшись в диван, з жахом думав тільки про одне – як вирішиться його доля.

Тишу перервала Ліза:

-Назаре… Ви й сам добре розумієте, що цей… випадок може зруйнувати життя мого сина. Попереду в нього блискуче майбутнє, а у Вас… Загалом, Ви знаєте про що я… Прошу, будьте чоловіком, скажіть, що це Ви були за кермом!

Назар посміхнувся. Зараз він видавався страшним у своїй байдужості. « Чого вартує моє життя?» - відсторонено подумав він. Поглядом Назар запитав це у Лізи. І вона стрепенулась, вмить все зрозумівши. Те, що завжди лякало і відштовхувало її - це його непохитна мужність. З самого дитинства Назар володів тією внутрішньою силою, якої ніколи не мав Юра.

Мір’ям майже не розуміла, що діється, але відчувала небезпеку, яка повисла над Назаром. Дівчина знала, що він не буде себе рятувати.

Назар мовчав. Тепер вже стало помітно, як хаотично витають думки в його голові, запалюючи хворобливий рум’янець на зблідлому обличчі. Він розгублено поглянув на Мір’ям. Її сяючі блакитні очі прояснили думки юнака. «Треба бути чесним з самим собою, я кохаю це біляве дитинчатко... Справді кохаю… А моя подальша доля? Вона чогось варта, тільки якщо Мір’ям буде щаслива. Я вчиню так заради неї, бо брата вона, звісно, любить сильніше», - вирішив Назар і видихнув:

-Добре, скажу, що я був за кермом.

Ліза не повірила власним вухам і спантеличено дивилась на Назара, та все одно в її погляді було більше зневаги ніж вдячності.

-Ні!– раптом вигукнула Мір’ям і кинулась до нього.

-Маленька, все буде гаразд, - пригорнувши її до себе, спокійно говорив Назар, але в очах його був шалений страх. – Тільки ти чекай мене, добре?

Мір’ям не могла відповісти.Дівчина не розуміла, чому у неї забирають друга? І вона ще сильніше стиснула його в обіймах…

… Назара ув’язнили на чотири роки. Ліза знала про це, але приховувала від дочки, боячись хвилювати її. Час спливав, і жінка все більше непокоїлась за долю Назара. Як би там не було, він ріс на її очах, разом з її дітьми. Але щось пекло в грудях, коли вона думала про можливу зустріч з ним, і Ліза прагнула, аби він більше не з’являвся в їх житті.

Усі думки Мір’ям були про Назара. Вона ні на хвилину не забувала останній дотик його сильних рук, відчайдушний погляд темних, як ніч, очей, стриману ніжну усмішку. Дівчина не замислювалась, кохає його чи ні, і що значить кохати, просто він був для неї таким близьким і рідним, що життя без нього вона не уявляла. І Мір’ям невтомно чекала на його повернення.

Неабияким випробуванням стали для Назара ці чотири роки. Важко було йому підкорятись іншим і зазнавати принижень, з якими мусив миритись. А ще нестримно хотілось додому! Він інколи плакав від самотності і жалів про свій вибір, та бути мужнім змушувала згадка про Мір’ям. Назар гнав від себе думку про те, що вона його не чекає. Він знав, що це припущення, заволодівши ним, зламає його.

…Отримавши нарешті волю, Назар ще довго не міг навести лад у своїх почуттях. Він не наважувався з’явитись у домі Мір’ям. «Чи варто мені йти туди? Не впевнений, що вона хоче мене бачити. Я каторжник… А це вони мене зробили таким, її сім’я! Ламали, а я жодного разу не спитав «чому?». Коли дивишся в її очі, те «чому» не має жодного значення… Неможливо забути увесь завданий біль, але вона – єдина причина того, що я почуваю в собі силу жити далі. Одна її усмішка здатна перевернути мій світ», - говорив він собі.

«Назар?!» - одного ранку почула Мір’ям зляканий вигук брата. Пересилюючи хвилювання, вона збігла по східцях вниз. В цьому похмурому чоловікові важко було впізнати того безжурного юнака, яким його запам’ятала Мір’ям. Якась незрима важкість впала на його плечі.

-Назар… - вражено зітхнула дівчина.

-Маленька моя, - прошепотів він і усміхнувся.

Мір’ям, впізнавши до болю знайому усмішку, кинулась в його обійми. І все стало так, як десять років тому.

-Ти мені снилась, - знову промовив він.