Маленький господар
Того ранку маленький Микола аж підстрибував з радощів. Мати з батьком пішли до Сигота, а він сам собі господар. Ви, може, думаєте, що то просте діло залишитися самим вдома господарювати? І не говоріть! То ж велика відповідальність бути господарем всього, відповідати за все і за всіх, що мукають, гавкають, кричать, квичать, кодкодачуть, скачуть, бекають та мекають по подвірії.
Мати спочатку довго вагалась, переживаючи, що він не впораїться зі всім, але батько заспокоїв її.
– Та він уже легінь, осінню до школи піде, а ти боїшся на нього хату залишити.
Щоправда він і дотепер кидав зерно курям, випасав ягнята і навіть веприка годував, але ще корову не годував жодного разу.
– Коли задзвонить на полудень, кинеш у ясла сіна, а після того напоїш її з відра водою і все! Тільки обережно, щоб не досягла тебе рогом, – погладив Миколу по голівці батько.
– Не забудь, Миколцю, коли бовкне дзвін, берись годувати корову, ні скоріше, ні пізніше... – додала мати.
Миколка пошибався вліво і вправо – нагодував курчат, каченят, котика Мурчика, песика Бурчика, рябе козенятко, біле ягнятко та вухате поросятко, і почав проходжуватися вздовж подвір’я, з руками за спиною, як личить справжньому господареві, чекаючи, щоб бовкнув дзвін, але дзвін чомусь не бовкав, хоча сонце підкотилось досить високо.
– Що поробиш, треба дочекатися дзвону, – зітхнув з досадою Миколка і присів на сходи, задивляючись на дах старої дзвінниці, яка ніби посміхалася до нього з-поза старої груші вуйка Гната.
«Му-у-у! Му-у-у!..» – враз почулося з хліва.
– Потерпи ще трішки, Зорянко, хай бовкне дзвін, – прошептав Миколка. Але в Зоряни не вистачало терпіня – розмукалася як пароплав.
Миколкові стало жаль бідної корови і рушив до вуйка Гната, попросити його щоб бовкнув у дзвін, та вуйка Гната не було вдома.
– Пішов до Сигота, сьогодні навіть не дзвонив на полудень, – сказала з досадою стара Настя, сусідка вуйка Гната.
Миколка, повертаючись додому, думав нагодувати Зоряну і без вуйкового дзвону, та коли увійшов на подвір’я, батько вже виходив з хліва.
– Куди блудив, опришку, так ти нагодував корову?
– Я, я до вуйка Гната, щоб бовкнув у дзвін... – промовив зі сльозами на очах Миколка.
Батько голосно розсміявся і міцно обняв його.
