Маленький мрійник
У гущавині богом забутих,
далеких гетто,
де бідняцькі квартали
здаються тропічними нетрями,
де повітря шкварчить
на пательнях асфальтів Найробі,
у такому собі «економ-варіанті» Мангеттену
жив кенійський хлопчик.
Трішки інертний.
Хоч не з ледарів,
що вважались гладки́ми неробами.
Та і як від такого життя
він міг потовстіти,
як то роблять буржуа,
банкіри з Нью-Йорку?
Хіба від...
Від голодної розкоші?!
Хлопцю вже було все рівно...
Він тулився із дідом та тіткою
у старій і брудній хібарі.
Він – малий віртуоз
і хлопчина, що був мрійником.
Коли сонце ховало за обрій
пошарпані злидні
і вмикало на небі
зірко́ве нічне
освітлення –
хлопчик біг, як завжди, до дерева
авокадового.
На найвищу гілку вилазив.
Поки́ не розвиднювалось –
він за космосом стежив,
немов астроном,
між віттям
і вагони казок, фантазій, ідей
вигадував.
Засинаючи,
парубок створював цілі світи,
де міста будував,
із глини ліпив галактики,
із мішка чарівного
сіяв сузір’я й туманності.
У той час, як його однолітки
далеко були не святими.
Вдень камінням жбурляли в нього,
могли погорлати.
Він один, їх – юрба
засмальцьованих отаманів.
Та крислате старе авокадо
давало прихисток.
Він, як лама тибетський,
у кроні густій усамітнювавсь.
І не відав ніхто,
куди хлопчик зникав у смерканні.
Він знаходив там дзену крихти.
Але якось його помітили –
з банди виродків вистежив хлопця
настирний шмаркач.
Вони довго трусили гілки,
що вже більше не вродять.
Дерли листя,
що бу́ло колись для хлопця штахетами.
Авокадо... Тоді він був ладен за нього померти!
Він останнім був мрійником
в богом забутім Найробі.
У такому собі «економ-варіанті» Мангеттену
обірвалася нитка життя,
як ліана
в тропічних
нетрях...
