Даяна
Даяна багато думала. Думала про все на світі — глибоко, детально, смакуючи кожною дрібничкою. Та одного разу думки кудись поділись і натомість з`явилися сльози. Багато сліз... Це сталося тоді, коли в її життя прийшов без дозволу Той, хто любить вітер. Він проїхався по її душі гусеничним трактором і виорав тендітну сутність важким металевим плугом, вправно і безжально. А потім... Потім він взув білі кросівки і повіявся на пошуки інших душ, залишивши по собі чорну ріллю, пустоту і огидні протяги...
- Мамочко! Чому ж так боляче?! - Кричала в розпуці дівчина, знаючи, що мама, як завжди, змовче, а потім прийде до неї в сон, щоб шорсткою рукою погладити по голові...
Даяна намагалася обміркувати все що сталося, але думки, як зрадливі гадюки, повзли від неї геть, а по блідому обличчі знову текли сльози. Дивно, але вона не сердилася на них, хоча крізь солоні краплини світ бачиться гірше. Відчувалось очищення і полегшення, а ще її смарагдові очі, як два хамелеони, стали блакитно прозорими.
Біль поступово вщухав і наставало заціпеніння тіла та часткове відмирання душі. Було холодно, та Даяна вже не відчувала цього — її волосся посивіло від снігу, повіки заплющились від тонких, прозорих крижинок, а уста тісно стулилися, мов дві сині риски...
Хтозна, що б сталося далі і чи було б “далі”, якби не прийшов Той, хто розмовляє з дощем... Він зумів розгледіти в холодній брилі Даяниної душі шматочок теплого, благодатного грунту і почав шептати гарячими вустами молитву Дощу. Той почув...
На чорну задубівшу ріллю падали перші краплини — вони ще нічого не змінили, але повітря вже пахло весною. З кожною хвилиною дощ набирав сили і незабаром патьоки бруду змінились грайливими, життєдайними струмками. Крізь дрібні краплини пробивалося сонячне проміння, від якого розтанули крижинки на повіках дівчини, а далі викинула своє коромисло барвиста веселка і... Даяна прокинулася. Вона відкрила свої потускнілі очі і проникливо глянула на Того, хто розмовляє з дощем. Далі Даяна перевела погляд на його ноги, боячись побачити білі кросівки, але він стояв босий... Крізь його білі пальці ніг проросло зело, потім виросли квіти — запашні такі, з яскравими пелюстками і жовтими серцевинками. У дівчини забуяли зеленню очі та повернулись думки. Вона знову багато думала, а щоб ті бува не розгубилися стала їх записувати вишневою гілочкою на червоній глиняній дощечці. Так Даяна почала писати вірші...
Київ, 01.06.2015
