18.09.2015 20:45
for all
185 views
rating 5 | 1 users
 © Ірина Мельничин

Без назви

Огляніться навкруги. Бачите? Її часто важко навіть просто помітити. Стоїть собі в куточку, мовчки криється від чужого ока. Але ж хіба вона від когось ховається? Та чи не ви вперто її не помічаєте?

Хтось скаже, що вона нещасна. Ще б пак... Вона і справді знеболена, зранена, покрита гострим туманом горя країна. Та ж не повністю її можна назвать нещасливою. Допоки в неї вольні сміливі патріоти, її вірні сини, доти буде палати в її душі хоча й блякла, та надзвичайно палка радість і надія.

І вони не скорились. Ті люди, що тут живуть, й надалі боряться за правду. Та ж чи...всі?

Давайте ж відкинемо на деякий час все. Навіть оцей жагучий патіротизм, звеличення своєї краіни, оцю безглузду солодку брехню, якою деколи й самі собі замилюємо очі. Давайте ж глянемо на все щиро й відкрито, не приховуючи жодного випадку, жодного слова чи чийогось небезгрішного вчинку.

Вона ж без назви.

Жорстокість, людська байдужість, дивна незрозуміла лють... Постійне лицемірство, егоїзм, неприхована безмежна пихатість... Чи можливе існування краіни, в якій все більше душ схиляються до безжальності? Коли й узагалі починає зникати людяність?

Без назви.

Хіба ж у цьому кривавому світі залишилась доброта? А щедрість?.. Невже гроші стали настільки важливими для нас, невже за майно й достатки ми готові продати й зрадити ближнього? У серці лиш наше багатство та скарб, лиш там ховається найчправжнісінька цінність. Краще жить скромно, не їздити на розкішному автомобілі, не вечеряти і ресторані та невідпочивать на непотрібній вишуканій віллі, зате старатись бути хорошою людиною, чистою сумлінням, допомагати ближнім, не почувати за собою провини. Але ж так приємно купатися в безмежному океані багатства, скропленого бідами, невдачами та й, подеколи, кров`ю інших, еге ж? Так же ж легко піддатись закличному зову його хвиль, так же ж легко потрапить у його тенета... Не боїтесь, що колись цей океан поглине душу та погубитть життя?..

Без назви.

Держава... Та що то за держава, у якій не шанують її рідної мови? Народу без любого, милого серцю, слова й існувать не може. А ми усе відкидаємо нашу мову, цураємось її... Та вона ж така співуча та дзвінка! Ех... Що це так... А скільки лаємось, вживаємо нецензурну лексику, жаргонізми, русизми! Чому так не любити своє рідне слово?

Без назви.

Чи має ймення та країна, чиї діти не знають власної історії, культури, звичаї? Доки вони не люблять свій край, хіба ж то народ? Без власної культури?

Держава не матиме назви, доки в ній не буде людей. І нам не буде честі зватись громадянинами. Звичайно, Бог допоможе та все розсудить справедливості, але ж і від нас багато залежить. Якщо не захочемо змінити країну та самим змінитись, хіба можна говорити про щастя? Хіба матиме ймення такат країна?

Здається, не потрібно казати, про яку державу я зараз говорила. Ви ж й самі вгадали, вірно?.. Та ще, напевно, багато часу пройде, поки вона відновиться. Стане свобідною країна без назви.


Ірина Мельничин цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Публікації: Ірина Мельничин

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.09.2015 15:16  Іванна Западенська => © 

Добре, викладу, але попередньо трохи виправлю його, бо можливо там є граматичні недоліки, але то таке - це можна виправити. Головне, щоб сюжет був правдоподібним, але щось мені здається, що там не дуже вже так усе правдоподібно.... Та все одно викладу))) 

 19.09.2015 14:15  © ... => Іванна Западенська 

Дякую). Напиши теж щось ще про Україну! Але прозове.:-) О! Я пам`ятаю, в тебе, здається, було якесь оповідання про війну на Сході, ти давніше мені його присилала... Виклади обов`язково). 

 19.09.2015 14:11  Іванна Западенська => © 

Просто молодчинка!))) Як читаю той твір, щоразу пробирає десь глибоко в душі і болить, серце болить і плаче за рідну неньку-Україну... Ти - просто молодець!!)))) 

 19.09.2015 13:56  © ... => Лариса Пугачук 

А як щодо засмічування, то стараюсь менше оте робити). Бо взагалі таки на українській говорю, але деколи щось проскакує.:`D 

 19.09.2015 13:47  © ... => Лариса Пугачук 

Ну, то так, а то телебачення, радіо та інше мало би давати якийсь приклад, а все виходить навпаки... 

 19.09.2015 12:55  © ... => Лариса Пугачук 

Спасибі за такий чудовий коментар.:-)

Та ні, є, я не кажу, існують же ж патріоти й просто добрі люди.(про що я розповіла у перших абзацах). А от зверталась тут в більшій мірі до тих інших. Бо їх, на жаль, стає набагато більше, ніж справжніх ЛЮДЕЙ. А деякі просто мовчать, нічого не роблять і хочуть, щоб все за них вирішили інші. А ж щасливими всі бажають бути...

З мовою тепер справді так.... От навіщо перекручувать слова чи й взагалі говорити на іншій мові? Мені й самій трохи соромно, бо зловживаю жаргонізм...