Мудра відповідь
Старенький священик Олексій Діброва, отець Олекса, як називали його люди з села, якому вірно служив з самих юних літ, дуже любив вести розмову з молодим поколінням, а головно з школярами.
Кишені його чорного піджака завжди були наповнені цукерками, плитками шоколаду та іншими ласощами, якими зі всієї душі обдаровував малят, яких зустрічав по дорозі.
Бувало зустріне дівчинку чи хлопчика, погладить по голівці, приголубить і питає:
– А чи знаєш ти, дитино, молитву Господню «Отче наш?», а «Вірую?», або: – Чи знаєш ти, миленьке, скільки апостолів мав наш Спаситель Ісус Христос? А скільки Святих Євангелій є написано в Господнім Новім Заповіті?
Якщо дитина знала молитву, чи відповідь, отець Олекса не знаходив собі місця з радощів, на його обличчі розквітала радісна усмішка, весело обдаровував дитину цукерками, чи іншими солоденькими подаруночками. А якщо дитина не вміла молитися, чи не знала відповідь на його релігійні питання, отець Олекса сумно зітхав, пхав руку до кишені, вгощав її цукерками, після чого вчив молитися і розповідав цікаві пригоди з життя святих пророків та мучеників.
Одного разу, повертаючись додому з цвинтаря, отець Олекса зустрів на вулиці біленького хлопчиську в спортивному костюмі.
«Не тутешній» – подумав і поліз рукою до кишені, але, на жаль, не знайшов жодної цукерки тільки жовту солодку грушку, яку йому дав Семен Проданюк, коли проходив повз його хату.
– Як тебе звати, козаче? – запитав малого.
– Сергій, – відповів хлопець.
– Ось, яке гарне в тебе ім’я!.. А чому я тебе, Сергійку, не пізнаю... – нібито здивувався отець.
– Тому що я живу в місті і прийшов на канікули до дідуся та бабусі.
Отець Олекса зрадів що хлопець з міста, бо в такому разі може подарувати йому солоденьку грушку, діти з села не раді фруктам, бо в кожного в саду ростуть, – рви та їж скільки захочеш.
– Сергійку, якщо ти мені покажеш пальцем, де знаходиться Господь Бог, я тобі подарую ось цю солоденьку грушку, – підморгнув малому отець Олексій.
– А я вам подарую цілий кошик солоденьких грушок з саду мого діда Семена Проданюка, якщо ви покажете мені бодай одне місце, де Його немає, – хитро посміхнувся Сергійко.
– Твоя правда, синку! Нема такого місця на землі, де б не було Бога! – погладив отець Олекса хлопця по голівці. Його очі були наповнені сльозами радості, що і там – в місті діти знають про Господа Бога.