Тим, хто повернувся додому…
Тим, хто повернувся додому…
Мені так комфортно, коли ти зі мною.
Ти просто всміхнися, торкнися рукою.
Не буде тоді ані болю, ні втрат.
Ти просто будь поряд, мій рідний солдат!
Не мав ти ніколи бажання вбивати.
Тебе доброті вчили батько і мати.
Ти в снах бачив море і світлу печаль.
Тепер не повернеш - минуло – так жаль.
Як спиться тобі після смерті і страху?
Що сниться тепер? Після пороху й праху?
Ти мовчки сумуєш і п’єш чорний чай.
Дай відповідь, друже. Лиш відповідь дай…
Мені так приємно, що ти зараз тут.
На день, на годину, на кілька секунд.
Думками далеко і серцем не близько.
Хвилини біжать так по зрадницьки швидко.
Ти знову мовчиш. Не питаю чому.
І спогади гониш, неначе мару.
Ти ж зараз не там. Ти ж є поруч зі мною.
І я хочу бути назавжди з тобою.
Для мене є – ти – трохи втомлений, дикий…
Відвиклий від ласки і звиклий до криків.
В душі, наче камінь лежить нехай спомин.
Бо ти ж повернувся! Вернувся додому!
Не йди. Ще побудь. Хай чекає війна.
Нема тобі спокою, волі нема.
Лишися, забудь, повернись у минуле.
Всміхнися – я тут! Що було - промайнуло.
Пішов! Трохи сумно і страшно.
Та що ж. Які стали різні…
Війна… Так ото ж…
Думками я поруч. На кожную мить.
Я буду чекати. Ти тільки вернись!
Луцьк, 01.07.2014
