Першокласник

Знову настала осінь... Перші маленькі листочки різних кольорів – зелені, жовті, червоні починають осипатися з дерев. Сонечко ніби прощається з людьми, вкриваючи всіх останнім теплим промінням. Знову на вулицях з’являються школярі. Літні канікули немов на крилах промайнули, залишиючи за собою багато приємних спогадів. А в Степанка сьогодні перший шкільний день. 

Школа велика, простора. В ній багато класних кімнат, кабінетів, спортзал, майстерня, бібліотека. Все прибрано, відремонтовано. Подвір’я школи чисте. Навколо зеленіють білокорі берізки, прикрашають подвір’я, на якому багато школярів, святково одягнених і море квітів. 

Спочатку Степанкові було страшнувато, всі знайомі йому діти пішли в інші класи, поруч не було батьків. Але він швидко познайомився з своїми однокласниками. Так розпочалося його шкільне життя. 

Чорнобривий вечір ледь моргнув карим оком, а місяць вже й надів гуцульську сорочку і засоромлено зиркає на Кичеру, проганяючи темнооку ніч, яка намагається заглянути крізь вікно до хати, прислухаючись до бабусиного: 

«Люлі-люлі, дитиночко, 

Дитино маленька, 

Абес спала не ревала, 

Росла здоровенька». 

А чому це вона йому?.. Таж він вже верхи на вуйковому гнидому.., 

а дід йому годинника на ярмарку купив..., 

а старий Гриць до його мами: «У вас уже легінь нівроку!», 

а сьогодні він вже до школи ходив..., 

а бабуся йому... 

Ліпше б ту про Довбуша... 

«Ой попід гай зелененький...» – нібито вгадала бабуся його думки, 

а чорнобривий вечір на темнооку ніч спокійно – морг та морг, 

а місяць-гуцул засоромлено на Кичеру – зирк та зирк, 

а Довбуш молоденький десь там під гаєм, підпираючись на топірець, на ніжку налягає... 

Бабуся бере з рук Степанка Буквар і накриває його ковдрою.