Ти так гарно мовчиш
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
© Ліна Василівна Костенко
Ти так гарно мовчиш! Коли я блискавкою пронизую тебе, коли перевертаю світ догори дном, коли шмагаю докорами... І безсило падаю тобі на груди. Ти так гарно мовчиш!
Мовчать перемерзлі троянди, і осінь причаїлась серед дерев. Вона ще зовсім юна! Як я. І полохлива, як я. І ти їй дуже подобаєшся! Вона дрібними краплями стукає в твоє вікно. Хоч раз поглянь на неї! Вона прекрасна!
Ти так гарно мовчиш! Я так гарно читаю вірші... Ти завжди тяжко розплачуєшся за свої помилки, але ніколи не караєш мене за мої. Бо я - Жінка, як Осінь... І коли я схилюсь на твоє плече, знай - мені просто хочеться тепла. Ти мовчи. Нам достатньо погляду, щоб зрозуміти один одного. І не треба полохати тишу, і не треба полохати осінь...
Пробач мені мої примхи! Я так часто пишу про тебе вірші! Якби ти знав...
Цьогоріч незабутня осінь! Вона щодня розсипається золотими сонячними іскрами. Її щастя переливається, міниться і так легко перетворюється на сум. Просто вона закохалась, і тому така красива. Неймовірно красива!
Ти мовчиш, але знаєш, я - як осінь. Я теж кохаю. І знову горнусь до тебе. А ти тільки усміхнешся і сильніше стиснеш мене в обіймай. Ти так гарно мовчиш!..
