МОЯ ІСТЕРИКА

Стомлений до смерті, стомлений бути німим серед людей, та кричати в самотності... 

Стомлений спати, щоб швидше рухалась годинникова стрілка, стомлений бачити сни, солодкі сни, які закінчуючись закидають у похмурі будні... 

Стомлений писати, писати зовсім не те, що відчуваю, адже не можу показати мою біль... 

Стомлений від болі, сухо дивитись коли усі посміхаються, та посміхатись від сухості... 

Стомлений мріяти, згадувати, думати, страждати, блукати,сидіти, хворіти, дивитись на тебе, про тебе, без тебе, тобою... 

Боюсь, адже забуваю твій запах, стараюсь не згадувати, страшно, що не згадаю смаку твоїх уст, дивуюсь, що образ твій затягує туманом, боюсь, та все ж забуваю... 

Дихати, важко дихати тобою, коли ти не поруч. Господи,відкрийте кватирку! Благаю, я задихаюсь... 

Нудить, нічого не можу їсти, чому ж тоді нудить? Вириваю, викидає здається нутрощі, що ж, залишається тільки натиснути на зливний бачок.... та легше не стало... 

Захлинаюсь, захлинаюсь уночі власною слиною, уже не сльози капають, немов би слиз, усе в тумані, як важко мені дивитись у пустоту, та все довкола пусте... 

Свербить, роздираю себе на шматки, рву та корчусь від болі, ох і приємно, коли відчуваєш хоч щось... та все ж як свербить у грудях, розірвати б... 

Болить, болить тіло від ломоти, від того, що вивертає руки, ломає їх... 

Ненависть, з`явилась ненависть до усіх, до облич, які живуть не знаючи тебе, живуть а не існують, посміхаються, вони сміють посміхатись без тебе... - ненавиджу!!! 

Залежність, я вдихаю їдкий дим сигарет, я п`ю, безбожно, п`ю допоки нічого не розумію, та все ж знову легше не стало... 

Тремчу, мені холодно, обійміть мене, пригрійте. Господи,я ж замерзаю!!! Відпустіть, не чіпайте мене - душно, душно від ваших обіймів, я задихаюсь - відпустіть... 

Слухаю, заслуховуюсь, плаваю, танцюю, сплю та плачу у музиці, у звуках плачу...не чую, жодних звуків, я пливу у власних почуттях, я потопаю у них... 

Закохуюсь, змушую себе закохуватись у посмішки, у рухи та погляди інших, та від них тільки ще більше нудить, знову ванна кімната, сльози, тремтіння, крик... божеволію серед божевільних. 

Порятуйте мене! Можливо існують ліки? Введіть мені дозу, вбийте мою хворобу, адже я так більше не можу - вилікуйте... Ви ж усі такі розумники... приспіть, притупіть мої страждання, краще дибільно посміхатись пускаючи слину, ніж захлинатись нею у період істерики...  

(остання надія) 

Востаннє я згадую про тебе, сьогодні я вирішив, я переможу та перегорну цю сторінку. 

Останній раз я згадую твою посмішку, твої солодкі уста, які так ніжно заколихували мене у твоїх обіймах. 

Востаннє я згадую твій запах, солодко-молочний запах твого тіла. Перед очима твій погляд, у якому я тонув, та у якому я захлинувся, захлинувся в безодні твоїх карих очей. 

Останній раз я згадую твій дзвінкий голос, останній раз твій шепіт змушує кипіти мою кров. Востаннє серце палає щастям від твого сміху. 

Востаннє я згадую твої сльози, котрі виїдали мою плоть. Востаннє я згадую біль, яку ти мені нанесла. 

Востаннє я згадую дні щастя,дні відвертості. Востаннє я згадую ночі кохання, сльози розлук та поцілунки зустрічей. 

Востаннє пригадую ранки, солодкі ранки теплих ночей. Востаннє бачу заспане обличчя, востаннє воно не дає вдихнути повітря від екстазу, від захоплення тобою, від безмежного кохання, від поневолення цих почуттів. 

Я перегорнув сторінку, тепер припиниться біль, тепер не буде приступів.Уже не стане сивіти мама від моїх криків, не стане лікарень, не стане більше шрамів на моєму тілі. Не видно сліз, не чутно молитв, не стане істерик, не одурманити мене більше, не гнити моїй душі,не падати в безсиллі, не стогнати від безпорадності. 

Усе стало легким, усе стало не важливим, усе стало світлим. Я переміг, я перегорнув сторінку, лиш зупинивши стук свого серця, усе виявилось так легко... 

Востаннє сьогодні я згадував про тебе, я переміг...  

(заспокоєння) 

Повір мені, упадуть зорі, лиш для того, щоб пролетіти в твоїм вікні. 

Пізнай мене - готовий тіло розірвати, щоб тобі серце показати. 

Почуй мене - я крикну вітром, зігрівав тебе котрий. 

Поглянь на мене - ти бачиш сутінки які осліплюють тебе, ти бачиш темряву, з палючим світлом. 

Відчуй мене - пекучий холод мого серця, котре обпалює тебе... 

Йдемо зі мною я подарую тобі свій світ, але тільки не земний, він охопить нас своєю нескінченністю ,він лиш трішки інший. 

Там відкриються твої очі, ти зрозумієш, що це я. 

Бачиш зорі, вони сяють тільки для нас ,мій світ завжди зі мною, він завжди у мені, та для інших до нього не близька дорога. 

І лиш у ньому зорі яркіші сонця, лиш в ньому доторкнутись зможеш ти душі, лиш в ньому темрява безпечна, лиш в ньому сльози падають угору, лиш в ньому плачучи смієшся, лиш в ньому буря несе спокій, лиш в ньому темрява показує дорогу у ньому холод гріє тіло, прощання в ньому несе зустріч, а смерть початок нового життя, кохання в ньому нескінченне і крик у ньому тихий сміх, істерика несе чарівний спокій, червоне там зелене а все зелене жовте, усе зачинене відкрито там, усе бридке стає прекрасним, усе м`яке твердим і навпаки, і сухість мокрою буває, та лиш крові там немає... 

Усе зливається в єдине, усе роздільне, неповторне, мій світ немає форми, у ньому не знайдеш початку і кінця,мій світ немає запаху й смаку,та він пахне смакотою. Лиш там солодкі поцілунки, лиш в ньому посмішка єдина й неповторна, лиш в ньому зможеш ти літати, лиш в ньому легко покохати, лиш в ньому свій хрест нести так легко,лиш там ненависть краща дружба, лиш там довіра є легкою, лиш там я-ти, а ти - є мною.... 

Та ти лиш зрозумій мене, усе це ти знайдеш, лиш зрозумій, повір, відчуй, почуй, пізнай мене... усе це буде серед нас - лиш зрозумій.... 

Львів, 12.12.08