ЯНГОЛЯТА СВЯТОГО МИКОЛАЯ
У звичайній маленькій сімї росли двійко маленьких діток: Євгенко та Іринка. Зимонька за вікном розкидала лапаті сніжинки. Дітки зачудовано дивилися крізь шибку і усміхались. І раптом дівчинка промовила:
- Ого, який білий і пухнастий сніг!..
- Ні, - заперечив їй братик, - то насправді не сніг, а білі, пухнасті пір‘їнки. – Іринка зайшлася веселим сміхом.
– Пір‘їнки? Що там на хмаринках сидять лебеді?
І тут у їхню розмову втрутилася мама. Вона пригорнула дітей і сказала:
- Любі мої дітки, а чи знаєте ви, що вже дуже скоро до нас із небес на землю прийде Святий Миколай?
- Правда? – радісно перепитала Іринка. А оченята Євгенка аж засяяли від почутого. Вони обоє добре знають, що та ніч, коли ходить по землі Святий Миколай, чарівна. І коли вони прокинуться вранці, то їх неодмінно, чи то під подушками, чи просто в ліжечках, чекатимуть омріяні подарунки. А ще солодощі та запашні мандаринки. Бо ж як без них? Запах мандаринок першим прокрадається до носиків малечі і, лоскочачи їх, будить зі сну.
- Ура! – раптом вигукнув братик Євгенко. – Іринко, давай з тобою напишемо листи до Святого Миколая!
- Умм.. – скривило губки маленьке дівча. – Я ж не умію писати.
- Не хвилюйся, донечко, - заспокоїла Іринку мама. – До наступного року ти вже знатимеш гарненько всі літери і зможеш з них складати слова. Зі слів речення. І вже сама зумієш написати Святому Миколаю листа. Ти просто ще маленька. Повір, таких, як ти, дуже багато.
- А є ще такі малесенькі - малесенькі дітки, котрі навіть не вміють говорити. – продовжила Іринка.
- Так, є, – усміхнулась мама. – Тому ти свого листа до Святого Миколая намалюєш!
- Точно! – вигукнув піднесено Євгенчик. - Ти просто намалюєш свої бажання. А я намалюю і ще й напишу. Бо ж я старший . І вмію складати букви у слова. Правда, мамо? – сяючим поглядом запитував маму малий.
- Аякже, правда! А поки ви будете малювати та писати свої листи, я розповім вам про помічників Святого Миколая.
- Про Ангеликів? – перепитав упевнено Євгенко, дістаючи кольорові олівці та аркуші білого, як сніг, паперу.
- Саме так, про Ангеликів. А звідки ти знаєш? – поцікавилась мати.
- Нам вихователька в садочку казала…
- І нам казала наша вихователька. – додала своє Іринка. – А ще ми малювали Ангеликів. Але я свого Ангелика забула у шафці в садочку. –Іринка вдала, що засмутилась і скривила свої маленькі губки. Але одразу весело продовжила : - О, я придумала! Намалюю ляльку. Хочу, щоб таку мені приніс Миколай. І домалюю їй крила. І буде вона Ангеликом.
- Чудова ідея! - сказала мама. - Які ж ви у мене розумники. Отож слухайте. У кожного з нас є свій Ангел-охоронець…
- І навіть у татка? – перепитала донечка.
- Так, у татка теж є свій Ангел-охоронець.
- Дивно, - раптом промовила дівчинка.- А я чомусь думала, що у мене, у Євгенка і у тебе, мамо, один Ангел-охоронець. Це —тато. Матуся розчулено посміхнулася до Іринки і сказала:
- Так, звісно, татко нас любить і охороняє від усього злого. Та у кожного з нас є ще свій невидимий Ангел-охоронець. Так-так. Ми його не бачимо. Він пильнує за нами з небес і завжди оберігає нас від усякого лихого. І кожен із цих Ангелів служить Святому Миколаю.
- Як служить, мамо? – нетерпляче запитав Євгенко. Відвівши свій пильний погляд від свого аркуша, на котрму вже були намальовані контури машинки.
І мама продовжила свою розповідь:
- З давніх-давен відомо, що Святий Миколай носить подарунки тільки чемним діткам. Але ж не буває абсолютно чемних діток, правда? Ось ви, наприклад, не хотіли вчора ввечері збирати іграшки. Як ви гадаєте, це було чемним з вашого боку?
- Ні!– сказали дітки, сором‘язливо опустивши додолу свої зіркаті оченята.
- То значить, Миколайко до нас не прийде? І ніяких подарунків нам не буде? – Засмучено, і ледь не плачучи, запитала Іринка.
- Чому ж? – спокійним голосом спитала мама. – Сьогодні ви ті іграшки зібрали. А ще з‘їли гарненько все, що я вам дала на вечерю.Я сказала, що ви у мене просто молодці. А це означає, любі мої, що ви сьогодні були дуже чемними.
- І Святий Миколай до нас прийде і принесе нам подарунки. – продовжив мамину думку вголос Євгенко.
- Але це станеться, якщо ви і надалі будете такими ж послушними, - зауважила матуся.- Бо Ангелики якраз цілий рік записують, а потім підраховують усі добрі і погані справи. У них на кожну дитину заведено по дві книжечки. В одну вони записують все хороше, що зробила дитина. Це біла книжка. У чорну книжку записують всілякі непослухи і погану поведінку.
- Це так само, як у Сонька-Дрімка. Є дві парасольки: чорна і біла? – спитала у мами Іринка.
- І чорну він крутить вночі над нечемними дітками. І тоді їм нічого не сниться. А білу над чемними дітками. І їм сняться гарні сни. – доповнив Іринчині слова розумник-братик.
- Як ви усе знаєте! – сказала мама і додала: - Тому будьте терплячі І зовсім скоро ми дізнаємось у якій книжечці про кожного з вас написано багато-багато.
- А що ще Ангелики роблять? – раптом запитав Євгенко.
- Ангелики допомагають Святому Миколаю тієї чарівної ночі рознести всім діткам подарунки. Адже самому Миколаю не впоратись із цим. Ніч надто коротка, а діток так багато…
Заслухані діти хутко взялися домальовувати та дописувати свої листи Святому. А коли завершили, то притулили свої малюночки до грудей, а потім поклали на підвіконня. Того вечора дітки були по-особливому чемними. Звично навколішках помолилися, кожен до свого Ангела-охоронця:
«Ангелику мій, все при мені стій,
Рано, ввечір, вдень, вночі – будь мені у помочі.»
Вони солодко спали. Уві сні посміхались, бо над їхніми головами Сонько-дрімко крутив свої білі парасольки із барвисто-казковими снами. А коли вранішнє сонечко торкнулося їх рум‘яних щік, дітки швиденько гайнули до підвіконня, на котрому вчора залишили свої листи до Святого Миколая. На місці малюнків-листів лежали два малесенькі, білі, пухнасті завиточки….Пір‘їнки із крилець Янголят Святого Миколая.
КІНЕЦЬ.
