Натхнення
Даринка хоче писати…Заварила собі запашну каву, запалила свічки, включила класичну музику (навіть вичитала в інтернеті, яка саме допомагає для розумової праці). Вона вигнала всіх із своєї кімнати, поставила біля себе вазу з хризантемами, відключила телефон і все, що може заважати… Лягла на своє ліжко, взяла улюблений записник, ручку з бантиком, і … І нічого не виходило. Зовсім.
В такому застиглому стані вона посиділа з годинку. Ніщо її не надихало на творчість. В голові та серці була пустота… Тоді Даринка залишивше все, розчаровано глянула у вікно. На вулиці падав дощ. Вітер дуже сильно гойдав деревами. Даринка аж усміхнулась, що їй не прийшлося сьогодні нікуди виходити з дому. Але тут її увагу привернула одна маленька постать. Біля стовпа причаїлось кошенятко. Воно було мокре, шерсть скуйовджена, і видно, що кошеня ще не присвоїлось до жорстокого виживання на вулиці. Даринка побачивши такий жалюгідний стан малечі, одразу ж вибігла на вулицю і забрала його до хати. Сховавши кошеня під куртку, вона почула приємне муркотіння – це була, очевидно, вдячність за порятунок. Даринка витерла йому лапки і шерсть і накрила його своїм пледом, який ще недавно був одним із атрибутів написання Даринчиного твору. Дівчинка швиденько налила кошеняткові молочка і дала котлетку. Котик із вдячності почав лизати Даринці руки і в такому піднесеному стані заснув. Дівчинка не могла не налюбуватися котиком, він був біленьким з сіренькими плямками, на грудях мав краватку. Потім Даринка почала думати:
“А як же назвати котика? Я назву його Віршик. Я так довго сиділа і думала, що ж то таке написати і придумати цікавого, а тут мені котик в подарунок. Нехай буде Віршиком. І хто міг тільки викинути таке красиве кошеня? Це так підло і жорстоко. Воно ж таке саме живе створіння, як і ми, люди, навіть добріше, бо нікому зла не робить. Як можна бути настільки егоїстичним? Мене б мучила совість, коли б я таке вчинила і знала, що воно там саме, покинуте на виживання… ”
І тут у Даринки виникла ще одна ідея. Вона сіла і почала писати. Оповідання писалось її дуже швидко, майже на одному диханні. А заголовок воно мало “Брати наші менші” …
Тернопіль, 02.12.2015
