Кімната
Лише кілька днів, як я усвідомив, що ніколи не виходив з цієї кімнати.
Світла,чиста, вікна до стелі, м’яке світло, стіл, кілька книжок, ліжко, монітор, у якому можна змінювати, власне, наповнення цієї кімнати, і відсутність дверей уже не дивує. Кімнату можна розширювати до неймовірних розмірів, міняючи шпалери подорожувати, в одну мить стираючи усе стискати простір аж поки він почне вичавлювати із мене усі бажання, і відпускати в момент здавалось би клінічної смерті. Можна будувати вежі, намагаючись торкнутись стелі, і кричати, що знаєш напевне, що таке вічність, падаючи з тієї висоти на ортопедичне ліжко.
Сон, єдиний вихід, можливість закохатись, зрозуміти як багато незрозумілого поза межею монітора. Голод, смак, потреба у спілкуванні, амбіції, втрати і здобутки, війни і перемоги. Спати можна скільки завгодно, та мені чомусь не спиться. Хочеться зрозуміти, чому вікна неможлива відчинити, чому матові склопакети, і що за тіні по той бік вікна?
- Дітям потрібен батько, ти чуєш?
Сон долає надокучливі думки.
Бульдозер рівняє площадку. Іще один амбітний маєток наповнюватиме моїм потом потреби коханих людей, вражаючи сусідів щастям міцної родини. Та все частіше сон не такий солодкий, а пробудження триваліші. І нікому пояснити, про який вихід ідеться.
