Зміна у житті

"Сніг падає. Недаремно вчора мені ноги крутило", - сказала Олена (або як вона вимагала себе називати - Альона) з надзвичайно розумним виглядом. Каміла дивилась у вікно та всміхалась. Для чого озвучувати і так всім відомий факт. Вікно на всю стіну, у кабінеті четверо чоловік. І це вікно, і сніг видно з кожного кутка кімнати. Але Альона дуже полюбляла розмовляти, хоча інколи ці розмови і не несли у собі жодного змісту. Переважно вона говорила про погоду, своє погане здоров`я та важку ситуацію в країні. А рознесення пліток по офісу вона вважала своїм головним обов`язком. "Людка плаття таке вдягнула. Повнить її дико. Всі боки повилазили", " Чуєте чуєте, Іван в черговий раз з Юлькою розійшовся і тепер ходить розказує про неї всі інтимні подробиці. І шо то за мужик. Язик як помело. Казав, шо тигриця. Я два рази перепитувала". Каміла не любила Альону, але не вважала за потрібне це показувати. Хоча інколи любила називати її Оленою, що викликало божевільний гнів у останньої. Вона вважала, що Оленами кличуть селючок, тоді як вона крута "городянка". Взагалі слово "село" викликало у неї трепет. Адже ніхто в офісі, крім Каміли, незнав, що Альонині батьки і вона сама народились у забутому Богом та людьми хуторі десь в Хмельницькій області. Згодом вся сім`я переїхала до міста, але щороку (бажано на Пасху) вони їздили до бабки садити бараболю. Каміла це знала, бо її бабка була сусідкою бабки Альони. Каміла з батьками також щороку їздили на Пасху на Хмельниччину, щоб рятувати і бабку, і нещасну бараболю від гріха. Як Альона потрапила сюди, на фірму, Каміла незнала. Але було видно, що вона забула про своє важке дитинство і всіма силами старається виглядати, як дівчата з Інстаграму. Хоча колготи під босоніжками інколи її видавали.

Каміла перевела погляд. Навпроти неї сиділа Ірина, втупившись у книгу "Ідіот" Достоєвського. Каміла сумнівалась, що Іра розуміє у ній хоч слово. Вона прийшла по блату, і хоча систематично раз в місяць повторювала, що у неї дві вищих освіти - в роботі не тямила ані бельмеса. Тому просто тихенько сиділа і робила вигляд, що читає розумні книжки. А коли Каміла запитала її про враження від Достоєвського, Ірина не знайшлася з відповідею. Іра обожнювала вчити всіх життю. Адже вона найрозумніша та найкрасивіша. А ще більше любила давати поради жінкам, щодо їх зовнішності. Альоні нагадувала вищипати брови, а Марині пофарбувати корені волосся. Дівчата старались не реагувати на ці нетактовні зауваження, аж поки Альона не втрималась і порадила Ірині побрити вуса.

Каміла тихенько засміялась і глянула на четвертий стіл. Марина була найстаршою з усіх жінок в кабінеті. І краще за всіх знала, як зробити так, щоб нічого не робити. Два три робочих дні вона була завжди відсутня. Чоловік її проживав в селі та займався сільським господарством. Марина їздила туди через кожних два дні, щоб допомогти йому. Колись розумна та красива жінка застрягла у побутових проблемах на віки вічні. Крім села, чоловіка та роботи вона вже не цікавилась нічим. У Марини була братова, з якою вона по 2-3 години тренділа по телефону. У братови були вічні проблеми. Чоловік - пияк та забіяка. Свекруха - зла відьма. Бідна братова тягне на собі все господарство, прибирання, готування та виховання трьох дітей. А після важкого робочого дня завжди дзвонила до Марини жалітися на життя. Марина ж потім переповідала її історії на роботі, щоб дівчата також пожаліли нещасну. Каміла якось зауважила, що нема чого жалітись - треба вирішувати свої проблеми. І прослухала двохгодинну лекцію про те, що вона не знає життя і взагалі хай не пхається. Каміла ще раз востаннє оглянула жінок за столом. Всі такі різні. У всіх свої проблеми та тривоги. Єдине, що їх об`єднує - це не бажання змінювати своє життя у кращу сторону. Вони закуті у свої проблеми, як у кайдани. Живуть у закритому світі, не бачачи нічого, що виходить за його межі. Чому людям так важко зрозуміти, що вони не ідеальні і потрібно перестати судити інших? Каміла глибоко зітхнула, поставила підпис на заяві про звільнення і мовчи вийшла з кабінету

м. Тернопіль, 21/02/2016