Природні з’їзди не природніх партій
Весняне сонце прогрівало місто даруючи свої промінчики кожному його мешканцю. Вулиці, сквери та парки поступово вкривалися зеленим настилом, а дерева відкрили світу свій неперевершений цвіт. Веселі юрби міщан змінюють географію зимових вихідних із продимлених ресторанчиків, клубів та дешевих кафешок на прогулянки набережною та виїздами за межі міста. Особливо у цей час підвищується цінність та значення звичайнісіньких міських парків, котрі є самотніми оазисами серед сірих джунглів повсякденності. Вони стають улюбленими місцями закоханих пар, любителів тварин та студентів, котрі у зв’язку із загостренням весняної хвороби не можуть всидіти на злісних парах.
Весна завжди є вісником змін не тільки у зв’язку із пробудженням природи, нічними прогулянками самців родини кошачих, але й активізацією різноманітних політичних партій. Саме останні стають справжніми окупантами парків, скверів та різноманітних площ, особливо, якщо неподалік розташовується адміністративна чи урядова споруда, котру можна блокувати. У центрах зелених реліктів збираються багатотисячні демонстрації пенсійних активістів, котрі розсаджуються на декількох лавах та уважно, ловлячи кожне слово, слухають лідерів різноманітних організацій.
Нинішня пора не стала виключенням і у центральному парку, біля мерії, свою діяльність розгорнули три головні партії міста. Сталася нечувана дивина : всі вони об’єдналися і стверджуються, що нинішній мер є корупціонером, злодієм та жидофашиським виродком, котрий дивом обійшов їх на зимових виборах. І ось уже другий тиждень, біля окупованої мерії, майорять десятки прапорів, вимпелів, де-не-де можна навіть зустріти самотній синьо-голубий стяг. Активісти розгорнули наметовий табір та натякають ним на затяжну боротьбу. Хоча поки він виконує роль столової для всіх охочих зівак та любителів безкоштовної гречки. Поряд із головним наметом розташовується сцена із якої постійно лунають слова : «зрада», «негідники», «вимагаємо перевиборів». У проміжках між народними виступами свої зазубрені промови читають діячі трьох партій.
Першими за традицією виступають ліві. Вони вважаються прабатьками, а то й дідами сучасної політики. Перед початком їх промови, у парку проносять портрети їх лідерів, а 70-річні комсомолки від їх зображень шаленіють та зміцнюють свій бойовий дух. На сцену підіймається сліпий, як кріт наймолодший учасник руху і під гучні аплодисменти публіки розпочинає перераховувати ціни на товари 50-х років, згодом розповідає про їх якість, а одна із присутніх комсомолок із натовпу розпочинає промову про безнадійну молодь. Всі ці заклики, якимось надприродним чином пов’язуються із виною мера провінційного містечка, його зв’язками із Західними країнами та ЦРУ. Виснаженні п’ятихвилинною перепалкою між собою пенсіонери поступаються молоді, а самі вирушають у пошуки тролейбусів, щоб у іншому місці проповідувати істини щасливого життя.
На зміну старим революціонерам прийшли молоді – праві та браві активісти. На відміну від перших виступаючих вони не застали справжньої ковбаси, молока та проїзду по 5 копійок. Тому без удавань у ностальгію розпочинають мову про швидку зміну мера, ради, хоча вони ще не придумали, як цьому дати ради. Наслідуючи старе покоління вони проносять портрети нових лідерів та розпочинають намаз.
Безумовно виступи перших двох політичних партій ніхто не сприймає всерйоз. Одні вже старі, інші ще малеча, але завжди цікаво дивитися їх перепалку між собою. Вони не маючи жодних програмних постулатів, постійно вдаються до взаємної критики та обливання брудом одне одного. Інша справа центристська партія, котра виступає остання.
Із запізнення, до вже розігрітої публіки виходять представники Християнської ліберально-соціалістичної партії консервативного спрямування і європейського вектору розвитку. Вона є гігантом у світі політики і завжди виступає останньою підкреслюючи свою всеосяжність поглядів та мудрість суджень. Розмову розпочинає незмінний лідер партії – пан Лепетун, котрий уже десять років поспіль не може пробитися до влади. Йому допомагає вірний заступник – пан Підлизайло, котрий слідом за оратором дублює на спеціальній дошці графіки розвитку міста за два тижні. Все нові і нові факти захоплюють юрбу і змушують її повірити прогресивній партії. Публіка шаленіє та розпочинає розуміти – ні! Потрібно було за Лепетуна голосувати. У парку закликають до зміни влади, перевиборів, революції. Але Лепетун, повністю задоволений собою переконує, рано браття, рано.
Виступи завершуються, публіка неквапливо покидає місця масового скупчення залишаючи за собою пустку. Революція переноситься на завтра.
У головах гуділи слова : «Змін! Змін! Змін!». А перед очима мелькали залишені терикони сміття та поліетиленового цвіту.
