Залізничне переплетіння долі
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Л. Костенко
Міжміський експрес розривав швидкістю нічну безодню та гнітючу тишу. Пасажири вже відпочивали під мелодії синхронних постукувань коліс. Лише у одному купе світло продовжувало змагатися із темрявою, підкидаючи нові сюжети для роздумів.
Чоловік перебував у глибокому стані задумливості. Раз по раз мозок відтворював старі епізоди життя : дитинство, перші поцілунки, досягнення та виважені кроки у самостійне життя. Але між минулим та потягом вирував океан. Альбатросу його не перелетіти, а Магеллан наврядчи зважився назвати його Тихим. Хоча, як би безглуздо не звучало : океан, водна стихія, був створений із полум’я. Все згоріло під постійною напругою, амбіціями та авантюристськими планами. У житті існувала тільки робота, котра забирала всі сили. Прагнення отримати підвищення, самоствердження та владу. Особливо останнє гріє та роз’їдає із середини кожного чоловіка. Влада над усім : кавоваркою, підлеглими, мандаринками та світом.
Життя невпинно курсувало вперед, а влада все більше і більше наближалася химерними зиґзаґами. Згодом з’явився туман, ціль зникла, сенс канув у небуття, політ на Марс відміняємо. Амбіції розвіялися разом із жінкою, дітьми та домашнім затишком. Але кому все це потрібно? Можливо, загадковий пасажир і не помітив незначні зміни декору. Але грім із ясного неба вразив серце. На роботі розкритикували, лишили посад та всього, що любив і до чого проростало зерня. Лев залишився без гриви – вегетаріанці у савані довго не мешкають.
З неприємним скрипом коліс потяг зменшував швидкість. Станція обіцяла чергову порцію тютюнового диму, свіжих трьох денних пиріжечків та купку пасажирів, що стануть центром уваги на декілька хвилин.
Зупинка збентежила чоловіка та перевела хід його думок у інше русло. Роздуми про час – стара звичка із квапливого життя. Кожна хвилина це дорогоцінні кошти та престиж компанії. Кожна зупинка породжувала злість, яка відразу зникала. Поспішати вже немає куди. План дій був простий, завершити останні справи і можна кінчати, ставити фінальну крапку в книзі життя. І ось саме це зігрівало душу. Кінець…
Різке відкриття купе злякало та розвіяло фантазії. Свіже повітря та пасажирка з саквояжом нагадала мозку про можливості вербального спілкування.
- Привіт, можливо потрібна допомога, – банальною та зайвою фразою зав’язувався діалог.
- Це було б добре.
Проблема полягала не у великих жіночих косметичках, гендерних питаннях чи легендах про англійських джентльменів. Колір обличчя – блідий, сіруватий, можливо навіть зеленкуватий, натякнув чоловікові, про людяність та взаємодопомогу.
Жіночка виглядала симпатичною, але на обличчі вже залишили свої сліди зморшки, вітер та палке сонце. Вона була одягнута у потерті джинси, котрі бачили піски Сахари, вбирали вологу джунглів та обвівалися прохолодою тундри. Все це про джинси, котрі були куплені за декілька доларів на китайському ринку, але цінність полягала у спогадах, а не химерній ціні виробника. Вони яскраво контрастували із чорним смокінгом у котрий був зодягнутий чоловік. Він був стильний, дорогий і його цінність була у єдиному надписі на комірі, а не приємних споминах та відчуттях.
Втомлена та безсила жінка присіла. Кожен її м’яз та рух говорив про щоденну боротьбу, котру вона веде за життя. Її мрії та сподівання також зруйновані неочікувано, але це життя – воно звикло підкидати карти. «Вам залишилося жити місяць, можливо два чи навіть дотягнете до трьох, якщо буде дотримуватися дієт, пити ліки та знаходитися у спокої і різне бла-бла-бла, котре вже не сприймалося». Фраза лікаря закарбувалася у мозку розчіплюючи на атоми та забираючи все, без чого вона не відчувала запаху троянд.
- Ще раз дякую за допомогу, – слабким, але впевненим голосом промовила жінка, – часом не у Австралію їдете?
- Що? Куди? – питання збило з пантелику чоловіка, котрий ще не встиг повністю оцінити попутницю, – я додому, спочатку до Харкова потім на електричках до Ізюму.
Австралія? Чи можливо Австрія, Астрахань, Анапа чи Алупка. Та будь-куди, але чи точно Австралія?
- Перепрошую, а як Вас звати?
- Так ви не в Австралію? Жаль, а я шукаю попутчика. Раніше можна було б і самій подорожувати, а зараз щось не впевнена. Там літо, спека і так мало людей.
Слова жінки остаточно збили з пантелику чоловіка. Але частково відповіли на його догадки. Колір шкіри, волосся, старий одяг та ще й тремтіння рук – точно наркоманка, але що довело її до такого стану – ЛСД, амфетамін, героїн. Хоча, яка різниця на марихуані далеко не долетиш, а цікаві оповідки можна і послухати.
- А знаєте я мабуть буду вилітати сьогодні на місяць, можу і вас підкинути, якщо у вас є між космічний паспорт, – саркастично відповів чоловік.
- Дуже кумедно, всі гадають, що я збожеволіла. Але я не говорила, що планую добратися на експресі. Хоча взагалі не знаю як добратися, але це деталі, нецікаві дрібниці.
- Вибачте, а я подумав, що ви чергова дитина вудстоку, хіпі та легких наркотиків, – кумедно та оправдовуючись відповів чоловік, – але для чого вам вона?
- Вона мені й не потрібна. Я люблю подорожувати, досліджувати голубу планету, – очі у жінки палали – А ви бачили Великих Бар’єрний риф? Сіднейський театр? Безкраї степи та чудну флору і фауну, котру не зустрінеш у забруднених містах?
- Ні, взагалі ніколи не подорожував. То робота не відпускала, то не було з ким.
- Ви брехун, містере, – саркастично випалила жінка, – час на подорожі завжди є, не потрібно вигадуватися тисячі причин сказати «Ні, сьогодні залишуся вдома». А подорожувати найкраще поодинці, коли не від кого не залежиш.
Чоловічі роздуми дійшли до кипіння. Хто в біса ця клята жінка? Чому саме у Австралію? Куди я їду? Особливо непокоїло останнє питання! Ще десять хвилин назад він міг з впевненістю відповісти – це кінцева зупинка, подайте мені мій шестизарядний «магнум». Раніше осуд та поради інших не впливали на прийняття рішення. Тепер закриваючи очі уявляється кенгуру, що пересікає шосе, коала, що нікуди не поспішаючи прожовує евкаліпт та полум’яне плато Айєрс-Рок, про яке читав у дитинстві.
- А що ви говорили про допомогу? Чи все-таки ви полюбляєте подорожувати самі, – впевнено запитав чоловік.
- Зазвичай не полюбляю компаній чи компаньйонів, але Австралія буде особлива, тому потрібна саме ваша допомого.
Для жінки це був захід сонця, а для чоловіка перехід від існування до життя.
Черкаси, лютий 2016
