Темний. Матір
з рубрики / циклу «Monstra Anima»
«Мама, треба їй все розповісти», — про-себе говорив Едді і біг уже навпростець до свого дому. Він не помічав, як листя кукурудзи ріже його шкіру. З ран виступала кров, у хлопчини був вигляд, наче його самого порізали на шмаття, але Ед не звертав на це уваги. Він не міг повірити, що татка вже немає, але ще більше спантеличували Еда передсмертні слова батька: «Аніма, Чистий ти… Біжи, тікай, не озирайся!» Малий не знав, що вони означають і це його доводило до сказу.
Нарешті Ед вибрався з кукурудзи; увесь порізаний листям та в сльозах. «Може, це всього лише сон, може, може, я ще сплю?» — говорив він ледь чутно, — «Але ж ні, не може бути сон таким реальним, хоча ця хмара… Не знаю. Не знаю!» Отак хлопчик то спростовував, то підтверджував свою теорію, біжучи додому.
Ед зупинився. Йому стало знову холодно, але не на мить. Зуби почали цокотіти, тіло труситися — організм намагався хоч якось себе зігріти. Малий зупинився і глянув в ту сторону, де повинен був стояти його дім. Едді перелякався, він догадувався, що після холоду має прийти чорна хмара, а потім і чиясь смерть… На разі точно така ж хмара, що вбила батька стояла під його будинком. Ед забув про холод і побіг ще швидше, ніж біг до того, надіючись зустріти матір живою. «Що ж буде, зі мною, з домом? Я теж помру? Так, я запросто можу померти. Не хочу, не буду! Я хочу жити, хочу, щоб тато був живий. Хочу, щоб це був лише страшний сон», — Ед намагався себе подумки заспокоїти.
Нарешті він біля свого дому. Ці хвилини, за які Едді біг з поля здавалися хлопчику вічністю, але ось він тут. Що ж малий побачив? Матір стоїть на колінах, а перед нею якесь темне створіння. Власне створінням його важко було назвати. Щось схоже на людиноподібну об’ємну краплю нафти з такими ж крапле-ногами та руками. Майже все тіло було покрите чорною шерстю, вух не було. Замість пальців — довгі пазурі, якими, як уже здогадався Ед, було розпатрано батька. Монстр стояв спиною до малого, тому обличчя він не бачив.
Нажаханого цією картиною Едді, побачила матір. Вона щось намагалася сказати сину, рухала губами, наче говорить, але ні звуку не мовила. По щоках стікали сльози, а в очах матері Ед побачив страх та відчай. Він не знав що робити: допомогти мамі, якось відволікти ту істоту чи тікати звідти і назавжди втратити ще й матір. Але доля вирішила все за нього.
Створіння повернулося обличчям до Едісона. Тепер він зрозумів, що шляху назад немає. На нього дивилися білі, наче сніг, очі з маленькими трьома темними крапками, розташованими у вигляді трикутника. Було враження, що монстр мав по три зіниці на кожне око. Моторошності придавав й той факт, що на тому місці, де повинен був бути ніс нічого не було, а далі вже йшов широченний ротяка із сірими губами.
Мама хлопчика побачила, що створіння відволіклося від неї і встромила йому в те місце, де в людини повинно бути серце лопату, яка якимось чином опинилася під рукою. Але лопата просто зайшла в тіло, як палець у воду. Істоті не сподобалося це і вона відкинула свою кривдницю метрів на п’ять до стіни. «Мамо!» — хотів закричати Ед, але з його вуст, які рухалися вслід слову, не вирвалося ні звуку. Едді почав бігти до мами, та монстр наставив на нього свою руку і у хлопця відібрало ноги. Він просто звалився на землю. Хлопчик почав тоді повзти, рухаючись самим руками до вже знепритомнілої мами, але істота направила іншу кінцівку на малого і через якусь мить він уже був перед обличчям демона. Істота відкрила свою пащу, в якій не було зубів і не зрозуміло, для чого була створена. Ед глянув своїй смерті у вічі і раптом опинився в якомусь світлому місці. Не було видно ні підлоги, ні неба, все навкруги пропало. Ед обернувся і побачив того ж монстра, який держав якусь дитину перед собою. Придивившись, Едді зрозумів, що то був він сам. Малий нічого не розумів, але підійшов ближче. Істота явно не очікувала присутності ще однієї людини. Демон і небажаний гість знову зустрілись очима, але в погляді істоти було щось не те. І раптом з рота демона потекла біла кров. Момент, і Ед знову опинився перед істотою, але вже стоячи на своїх ногах. Тепер монстр стікав уже червоною кров’ю.
— Ти, це ти, але не може бути. Чистий, як же це, вас давно вже перебили, — говорив хриплим і грубим голосом демон, не ворушачи губами.
— Що? Чистий? Хто це такий, поясни?
— Ти. Ти чистий. Вбивця! Ти мене вбив. Як?..
Тіло істоти почало ще більше кровоточити і через пару секунд вона щезла. Пощезла з ним й сіра хмара. Ніяких слідів, які б вказували на те, що відбулося хвилину назад. Лише матір лежала біля стіни, ледь дихаючи.
Ед підбіг до матері.
— Мамо, отямся, з тобою все гаразд?
— Синку, мій ти хороший. Все добре, тепер все буде добре.
— Що це було, поясни? Що таке «Монстра Аніма», Чистий, Темний? Поясни!
— Темний? Так, Темний, точно. Ти його щойно відправив на той світ, того бісового чортяку.
Жінка знову втратила свідомість. Едді обійняв маму, думаючи, що все минулося.
…
30.01.2016
