Про самотність

Ненавиджу самотні ночі - cама до себе веду розмову…

і стільки болю та розпуки в сумних обіймах самоти…

Холодний ранок. Холодний день. Холодні руки і холодний чай.

Самотність... Яке приємне і страшне, Це відчуття водночас.

Коли нас охоплює самотність - народжується багато думок, та завжди потрібно залишатись собою...

у просторі лун таємних процесій речей уривки мелодій мовчання і тиші...

Нікого й словом зрадити не змушу, нема близьких, далеких теж нема...

Сумний ліричний вірш про кохання, яке минуло... Як минає все в колооберті життя...

чи знаєш ти куди іти, тікати, бігти чи повзти...

Так раптово увірвалась осінь В літо це, як в радість мою сум... Холодно із літом привіталась зовсім, А зі мною низкою похмурих дум.

Чи є ще хтось, хто боїться своїх побажань, хто боїться висловлювати власні думки вголос і на будь-який подразник у вигляді дзвінка телефону, чи розмови з зна...

Скинуто, зтрушено Небом розкраяне... Силою змушений Жити зі зграями...

...стрімко розкручена долею куля на нитці на срібній у просторі неба. а небо те - стеля білою було хати саманної...

І сунуть хмари, душа напружена, як дзвін. Думки почвари, Мене сприймають лиш самим...

літо нині якесь таке... - наче його лихоманить від спеки і дощів...а, може, то ми надто прискіпливі до погоди?..

...і днина сховається в захід, за спину серпанкову мрії. небо дірявим дахом у ночі в зірках зоріє...

о, час! ти майбуття. нажаль, не сцілюєш минулим - воно в полоні забуття...

...і спотикнеся в турботі квапливий. не вбережеся, коли упадеш...

мовчить душа... в ній оселилась пустка...

Парад святковий, настрій теж. О, день новий, куди ведеш?! – Усе мовчить, усе гаразд, Стара картина, новий намаз.

задумалось про свою фортуну...- чи була вона фортуна удачі?.. а чи навпаки...дурниця, звичайно, але чомусь задумалося про те...

...в темряві на землі, відрізаної від Батьківщині зрадниками і москалями, міркую в задумливості у біді і відповідей не знаходжу...

Як набридла ця тривога, Що ламає душу.

Черговий вечір переходить у ніч, Не залишає нічого важливого...

..це коли нарешті увійшла весна господинею і зима знехотя, але відступає...

згадую, Музо, тебе... - як стрімко ти бігла по зорям між зір! і був тобі шлях - уквітчаний промінь веселки...

а простору меншає... менше і менше його... для світу немає вже місця...

у час війни зими з весною чого тільки не лізе в голову...навіть недолугі фантазії на тему пекла...

у бентежний, цей темний час налаштуєш собі нічліг себто хату з вікном і дверима хай там буде тахта і стілець...

Пробач мені моє самотнє Я, що в дзеркалі тебе я не впізнав. Що я забув що ти - це є сім-Я, І все примарне МИ кругом шукав...