Експеримент
з рубрики / циклу «Почни з простих слів»
25 травня
З цього моменту фіксую тут, що стосується цієї теми. Можливо через десятки років захочу згадати, як це було в той час, коли світ був звичайним.
Отже. Невже це сталося? Новина, яка б’є всі можливі і неможливі мрії і сподівання. Новина, яка затлумила всі події в світі. Новина навіть не планетарного, а всесвітнього масштабу, без перебільшення. Вперше на практиці здійснено позапросторове переміщення фізичного об’єкта. Ви чули? ПОЗАПРОСТОРОВЕ. Тобто, не пару фотонів чи атомів перекинули з одного кінця лабораторії в інший, а цілий об’єкт. Хоча розміри об’єкта та відстань, на яку перемістили, не повідомляється. Але все ж… мені здається – це початок нової епохи. Закінчаться війни на Землі та почнеться справжній штурм Космосу. Не виключено, що й там, між зірок, хтось захоче перший встромити древко свого прапору в чужинську планетарну поверхню, але нехай. Це лише підстібне розвиток Технології. Уявляю табличку у величезному вікні офісу ”SpaceX”: «Усі пішли на Марс». Пішки пішли, уявляєш. До речі, їх акції впали.
29 травня
Виявляється не все так просто. Записи оці потрібно було заводити ще років десять тому. На широкий загал повідомили мізер інформації, щоб вразлива публіка уникнула крайніх психічних станів. Навіть мене шибнуло в ейфорію, а когось же теліпнуло в депресняк. Якось тихенько проїхали тему з кінцем світу, або всесвітту.
5 червня
На питання журналіста провідний інженер проекту буденно повідомив: «Маса переміщеного об’єкта досить значна».
І як це розуміти? Кілька тисяч атомів чи кілька тонн? Позаминулого року повідомляли, що вдалося перемістити лише кілька квантів, образ матерії, а тут – «досить значна». На сайті проекту багато фото і відсилок, але мало тексту. Ліньтюхи.
14 липня
Записався на екскурсію в Науковий центр Проекту. Виявляється, ще є Інженерний підрозділ, Міжнародний і Медичний. Два останніх не зрозуміло для чого.
18 липня
Екскурсія платна, або оплачуєш лише дорогу і проходиш співбесіду онлайн, начебто заходи безпеки.
27 липня
Величезне поле. Справжній ліс із флагштоків. На вітрі спокійно колихаються прапори всіх країн. Всіх без виключень. Знайшов нашого прапора. Обійняв мачту, стояв і плакав. Навколо розбрелися екскурсанти, що приїхали зі мною, з ними робиться те ж саме.
Посередині широченний прохід виводить до величезного скляного чуда – це Міжнародний корпус. Всюди камінь, пластик і енергокорисне скло. Тут прийом гостей, конференц-зали, готелі, ресторани, басейн та іншого буденного дріб’язку.
Медичний центр згори схожий на стадіон. Округловидовжений, в центрі зелена зона, критий парк.
Кожен багатоповерховий корпус – невеличке місто. Всередині два електровоза совають за собою десяток відкритих вагончиків. Екскурсовод казала в проекті були рухомі доріжки, але зупинились на енергонезалежності транспорту. На вулиці панують електрокари, велосипеди та возики з ножним приводом. Згадав старе слово «веломобіль».
Інженерний відділ не такий вигадливий ззовні, як медичний, але від нього відходила на схід прозора кишка з монорельсом.
28 липня
Валюся з ніг. Місцева публіка катається на карах, а ми пішки. Всюди лекції з безпеки і екрани безпеки, як в аеропортах, коли стоїш задерши руки, а тебе розглядають на моніторі, як голого.
В медичному центрі заради жарту всіх екскурсантів провели через тренажери, після зважування. М’язистий чоловік з біцепсом, як голова, опинився серед відсіяних товстунів. Як пояснили, програми на тренажерах розраховані на певну вагу.
Лабораторія з обручами для голови вже не виглядала жартом. Здорованя з товстунами десь поділи, а нас лишили на втіху привітним лаборантам. Мені дісталась симпатична брюнетка. Ставила питання як загальні, так і досить особисті, навіть здалося, що вона заграє до мене.
Невеличкий експеримент. Група ще менша. Запропонували переночувати в звуконепроникних капсулах, де імітується одиночне перебування в космосі. Всі свої речі довелося залишити і переодягнутися в облягаючі комбінезони. Нижній тонкий і м’який, приємний на дотик, незнайомий матеріал, верхній – штучні волокна товстого плетива. Не здивуюсь, якщо там суцільні датчики, бо не просто так ці експерименти. Триматимусь до кінця, хоча б зі спортивного інтересу.
30 липня
Отже, «тихі» капсули. 12 годин всього. Без телефонів, планшетів і телевізорів, газет, журналів чи книжок. Ти, костюм і біла капсула – «немає за що оку вчепитися». Всередині вузький лежак та стільки ж місця підлога. Округла стеля, округлі кути всередині.
Двері зачинили о 8-й вечора. О 9-й прихована шафка просигналила двічі і видала, мабуть, вечерю: прозора туба з водою і непрозора з напіврідким вмістом. На смак – вівсянка з шматочками фруктів.
Голову немає чим зайняти. Спробував заснути – тиша давить на вуха і на скроні. Пробував тихенько співати або читати вірші, виявилось, крім «котику сіренький» не пам’ятаю нічого. Може в той момент не міг згадати, бо зараз, наче, пам’ятаю. Заснув, рахуючи удари серця. Скільки спав та скільки часу лежав без жодних думок, не знаю.
Коли відкрили капсулу був готовий до нових «подвигів», на відміну від сусідів екскурсантів. Третини з них не дорахувався, припинили достроково. Ті, хто дотягнув до фінішу, виглядали невесело: мали перекошені сірі обличчя, кілька мокрі від поту. Лише декілька виглядали нормально. Мені керівник відділу потиснув руку та привітав як «самого спокійного та врівноваженого, що без підготовки дуже нелегко». Щось подібне чув від інструктора з дайвінгу. Той взагалі божився друзям, що «от з ним, хоч зараз на будь-яку глибину». Я відповів, що «не знав, що для цього потрібна підготовка». Хтось із «сірих і зелених» охрестив мене «капсулятором». Досі не розумію, ані їхнього захвату, ані зневаги. Дивно все це.
Ще одне. Верхній костюм – суцільні датчики, якісь шалені чи то мікро- чи то нано- технології, от звідки знали про стан «капсульованих». Тут я вгадав.
Розповіли в загальному про проблеми нуль-транспортування. Об’єкт взятий в атмосфері Землі повинен бути пересунутий в подібні умови, тобто гравітація і атмосфера. Інакше лабораторії буде бо-бо.
І ВОНИ ВЖЕ 5(П’ЯТЬ) РОКІВ СКАНУЮТЬ ВСЕСВІТ.
Я думав мій мозок вибухне. Технології нуль-транспортування більше ніж моєму планшету. Ось коли вони встигли так розбудуватися.
Ага. Сканують Всесвіт і знайшли кілька, цитую: «цілком прийнятних місць». Умови, як на Землі для них «цілком прийнятні».
Приїду додому пострижусь наголо, бо, здається, моє волосся не те що ворушилось, воно стирчало, як пух на кульбабці. Коли трохи оговтався, зрозумів - я не один такий причумлений.
І ще. «Таких місць достатньо для багатьох поколінь дослідників».
Фінал.
Далі було, як в тумані. Прийшов до тями, коли показували капсули для анабіозу, схожі на труни з прозорими віконцями «для візуального контролю процесів». «Процесів». Тобто не один раз клацнув вимикачем і заснув, а цілий ряд цих самих процесів. Починається з заповнення капсули і легень астронавта густою рідиною збагаченою киснем та ще багато чим…
Відчував себе героєм фантастичного фільму.
Рідина допоможе перенести прискорення та гальмування корабля. Потім уповільниться серцебиття і понизиться температура тіла. «Технологія недосконала, тому довше року експерименти не тривали».
«…довше року не тривали…»
Я впевнений, що було кілька експериментів «не довше року». Скільки ж років це все триває?
Є і така технологія, але вона недосконала. Такий масштаб. Втілити все, що здавалося нереальним. Для цього потрібна сміливість. Неабияка сміливість.
Для чого анабіоз при нуль-транспортуванні, питаю. Бо усі «прийнятні» точки «нуль-висадки» задалеко для вантажопасажирських суден і, за існуючих технологій, доставка вантажу буде тривати десятки років. Лише застосовуючи обидва методи, нуль-транспортування та фізичну доставку, для дослідників з’являється шанс повернутися додому на протязі одного покоління. Це якщо вдасться зменшити обладнання, доставити і змонтувати на місці.
Супроводжуючі відбивались від десятків питань, тож я ледве втовкмачив собі, що телепорт працює в один бік. «Це поки що. Роботи тривають».
Екскурсія тривала, хоча це і екскурсією вже не назвеш, мене гризла лише одна думка – хтось буде перший по той бік Всесвіту або галактики. По той бік зірок. Навіть без «зворотного квитка». Першим побачити чужі, абсолютно чужі зірки і планети. Нехай навіть одну планету. В конференц-залі довго розповідали про досліди на мишах по гліцериновій заморозці.
В один кінець. Одне життя, в один кінець. Всі рухаємось туди, в одному напрямку.
Ніч знову проведемо в капсулах. Супутники трішки позеленіли, а мені починає подобатись.
............................................................................................................
В зв`язку з вимогами видавця викладено лише частину твору. (((
Повністю тут: andronum.com/product/korniychuk-oleg-pochni-z-prostih-sliv/
