18.03.2011 19:04
-
708 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Тетяна Чорновіл

ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН

ЗІПСОВАНИЙ   ТЕЛЕФОН

Уночі була гроза. Ще звечора рвучкий вітер нагнав повне небо сірих волохатих хмар, а коли стемніло, блискавка освітлювала їх, з тріскотом рвала на шматки та зливала на землю потоками дощу. 

Під ранок негода вщухла, і червоне заспане сонце дарувало ласкавий весняний світанок. 

На низенькому паркані коло хати всілися рядочком горобці і про щось жваво спілкувалися між собою. Найбільше метушився один зачучверений із обскубаним хвостом. Пережити минулу зиму йому допомогло тільки диво, бо був уже старим , ледь не замерз у тріскучі морози, а кіт-розбишака не раз намагався пообідати ним. Тож замість хвоста лишилося одне цурпалля. 

Старий горобець ніяк не міг нарадітися, що пройшла вже проклятуща зима, і він все-таки зумів її пережити. Цього ранку після довгої квітневої посухи навіть удалося напитися з дощової калюжі. Тепла вода з запахом мокрого пилу геть задурманила голову, бо горобець уявив себе наймудрішим і взявся навчити молодняк грати у гру “зіпсований телефон”. 

Він довго чивкотів на парканчику про умови гри, після чого швиденько пурхнув на вишневу гілку з білими запашними пуп’янками і звідти повідомив першому учаснику гри початкову фразу: 

– Чив-чив, ніжки замочив. 

Усі горобці зробили вигляд, що нічого не чули, а перший гравець аж занімів від відповідальності та напруження, але все ж таки повернув дзьоба до сусіда і прорік: 

– Чив-чив, гре-ч-ч-ч-ку замочив! 

Горобці весело розщебеталися. Другий гравець зразу ж забув майже всі сказані йому слова і випалив третьому найсмачніше: 

– Гре-ч-ч-ч-ка! 

І пішло й поїхало. 

– Че-че-че-вич-ч-ч-ка! 

– Жите-ч-ч-ч-ко! 

– Пшени-ч-ч-ч-ка! 

– Соне-ч-ч-ч-ко! – щебетали один одному горобці про те, що кому більше подобалось. 

– Котяра!!! – раптом верескнув останній і гравці злетіли на високого осокора неподалік. 

Старий організатор гри обурився і скрушно вигукував: 

– Чо-чо-чому “котяра”? 

– Як я вас у-чи-чи-чив? 

– Не-че-че-чеми! Не-чу-чу-чу-пари! 

– Почи-чи-чи-наймо іще-че-че! 

– Чив-чив, ніжки замочив! Чив-чив, ніжки замочив! 

Він іще б довго сварився на гілці, та раптом відчинилася кватирка, і в неї висунулася голова заспаного чолов’яги. Передчасно розбуджений “зіпсованим телефоном”, він роздратовано пожбурив у головного гравця стоптаним черевиком. Ця несподіванка примусила короткохвостого замовкнути та приєднатися до компанії на осокорі. 

Сонце тим часом піднялося високо в небо. Воно заглядало у дощові калюжі і сміялося до свого відображення. За ним весело чивкотіли горобчики. Навіть чолов’яга у кімнаті посміхнувся крізь сон. Тільки стоптаний черевик, забутий у мокрій траві, сердився, здавалося, на весь світ. 

Публікації: Тетяна Чорновіл

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 18.03.2015 22:38  © ... => Оля Стасюк 

"Зачумлений", то мабуть стан душі! :))))))))))
А "зачучверений" - то зовнішня ознака: волосся стирчить у різні боки, чи ще щось, що має бути охайно причесаним чи прилизаним! :))))))))))))))))))))
Мама мене щоранку заплітала десь класу до третього, щоб я не ходила зачучверена (аж потім я сама навчилася, довгі коси були). Насмішила ти мене, Олю!!! 

 18.03.2015 17:38  Оля Стасюк => © 

нічого собі! Я взагалі такого не чула, чесно))) ну максимум - дещо синонімічне "зачумлений" . Дякую) 

 18.03.2015 16:16  © ... => Оля Стасюк 

Дякую, Олюшко!)))
Ось трохи потепліє, і зачивкають горобчи-чи-чики!)))
А про зачучвереного ти мене здивувала! Там де я росла, це було звичне поширене слово!
Пішла шукати в словники, чи ще хтось його знає. Виявляється, знають! )))))))))

ЗАЧУ́ЧВЕРЕНИЙ, а, е, розм. Який зачучверів; захирілий, зачахлий. Із лісу кільцем з`являється облава: зачучверені, обірвані люди з кіллями, косами та ціпами (Степан Васильченко, III, 1960, 435); — Може, він, оцей Кальницький, і переганяв якихось там зачучверених коней, а обігнати рисачку... Та у слободі іншої такої не знайдеш (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 138);
// Дуже закошланий. Данило Скуйбіда, молодий, з чорною зачучвереною бородою, запнутий шевським фартухом, сидів на низенькому стільчику (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958, 26).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 411. 

 18.03.2015 15:04  Оля Стасюк => © 

весела історія_))) особливо нагромадження звуку "ч" сподобалося! І деякі словечка типу "зачучверений" - доведеться трохи підовЧити українську, а то таких цікавинок навіть не знала 

 21.09.2011 07:25  © ... => Каранда Галина 

:)))) На кухні, коли вранці готую сніданок! У нас 3 поверх, а вони весною на абрикосі майже під вікном дуже голосно чивкотять! Хочеться чимсь пошпурити! Я дуже вдячна Вам, що знайшли час перечитати мої давні оповідання! Переглядаючи коментарі, і сама їх згадала!

 21.09.2011 02:10  Каранда Галина 

І звідки ж ви за горобцями підглядали?