Життя не гра
не фільм
не театр
неможна просто так піднятись і вийти
навіть коли мобільний телефон вібрує у кишені
навіть коли усе зрозуміло
одноманітно
скучно
сіре небо крізь гілки бука
голі
дивні гілки
з «їжачками»
в яких уже немає трикутних горішків
а що ви хотіли
осінь
дивне дерево
росте на самісінькому краю прірви
з одного кореня три стовбура
кажуть такі дерева ростуть у місцях сили
енергетичних потоків
може і так
я ж не екстрасенс якийсь
я лише розлігся горілиць на тому стовбурі
який простягнувся над обривом
поволі вигинаючись
піднімається догори
лежу ніби між небом і землею
а гілки колише вітер
це наче музика
дивна
незрозуміла
приємна
напевно так відчувають музику глухонімі
таку музику народжував Він
і ділився нею з усім світом
глухонімим
і зі мною
а я читав йому свої депресивні вірші
і ми довго сміялись один з одного
звільняючись від зайвого
непотрібного
багажу
ідучи у ніч
окриленими
і свобідними
при наймі так мені здавалося
колись
але мої вірші лише мізерна дещиця мене
непомітна
мікроскопічна
а Його музика
це Його всесвіт
у ній Його сенс
у ній Він тонув
розчинявся
зникав
і це ніхто не хотів помічати
кажуть у Нього депресія
кажуть Він в психлікарні
кажуть Він сильно схуд
кажуть
ми з ним не бачились добрий десяток років
у Нього консерваторія
хори
і ще багато чогось такого
що пересічному чоловіку
зануреному у вічний пошук заробітку
на різноманітних будовах
ніколи не збагнути
кажуть Він помер
уже не кажуть
мовчать
і лише вітер
колише гілками дивного бука
не почуту мелодію
непомітного життя
