Знайомство з сюрреалізмом
Було це давно, хочеться сказати «коли дерева були великі і звірі розмовляли», ну десь приблизно тоді. Я була ученицею середніх класів сільської школи і до нас прибув новий учитель музики. Це зараз я розумію, що той вчитель – молода людина після «вишу», а тоді він нам здавався злим дядьком, який не любить дітей, бо змушує їх вчити нотну грамоту. Раніше урок співів – це був той час, де ми всі хором співали пісеньки під акомпанемент баяну, дружно веселились і всі отримували «п’ятірки», а тепер потрібно було вчити сольфеджіо (сама назва вже космічна, не кажучи про науку…). Учитель нам видався дуже дивним, бо окрім баяна умів грати на гітарі, сопілці, фортепіано сам писав вірші і музику. Хіба це реально? – Звичайно, ні! Тому до нього, з чиєїсь легкої руки, одразу приліпилася шкільна кличка «Паганіні», упевнена, що більшість учнів уявлення не мали, хто це такий… Пам’ятаю, скільки було насмішок і знущань над бідолашним вчителем (вибачте нас, Володимире Борисовичу!). Та одного разу ми зайшли в кабінет музики і побачили на стіні великий і яскравий стенд, де червоними літерами було написано «СЮРРЕАЛІЗМ». Слово нам видалось таким, як Нестайківським героям «контрибуція» - хіба що на додачу, до кольок в животі смішним, бо «сюркали» одне одному у вуха ми ще довго… Але найбільший сміх у нас викликали зображення на стенді, який був обліплений сюрреалістичними картинками, особливий регіт був адресований коту з ковбаскою, що скромно розмістився в куточку стенда. Більше ні в кого не виникало сумнівів, що наш новий вчитель трішки «того»… Я не стану описувати скільки зусиль і терпіння доклала молода людина, щоб у наші «голови з двома вухами» втовкмачити щось цікаве і велике, а скажу лише, що життя таке непередбачуване, бо чоловік мій за спеціальністю вчитель музики, у мене педагогічна освіта і сюрреалізм – це один з моїх улюблених напрямків у мистецтві і літературі.
Сьогодні таке згадалося, бо хворію четвертий день і, уважно роздивляючись на стелю над своїм ліжком, пригадала слова свого вчителя музики: «Ну як можна хворіти і просто дивитись на стелю? Адже це унікальна можливість читати книжки і щось творити»…
Київ, 08.12.2016
