Баба Стефа
Напередодні Різдва минулого року, я відправила святковий відочок бабці Стефі – бабусі мого чоловіка. Маленьку врочисту традицію - обмінюватись листівками через немодну сьогодні Укрпошту, мабуть, і започаткувала в родині чоловіка якраз бабця Стефа.
Бо відколи ми познайомились із чоловіком, у нас із ним вже добрячий мішечок відочків назбирався – так ми називаємо в сім’ї листівки, які, за бажання підписуються і даруються з особливої нагоди. І без нагоди також – спонтанні ще дорожчими серцю стають. Отож, баба Стефа завжди надсилала відочки першою. У свої поважні 85 років вона була невиправною оптимісткою. Вірила у силу слова! І побажання з її вуст лунали дуже часто, піднесено, на високих емоційних тональностях. А головне – щиро і переконливо! Не вірити їй – було неможливо…Вона такого не допускала. Жодних сумнівів. І якщо помічала, що хтось із слухачів до її не завжди тактовно довгих побажань ставав неуважним чи намагався заперечити, переводила розмову в формат монологу, не дозволяючи співрозмовнику і слова вставити.
В цьому була її унікальність. Її добросердечність не мала міри! Вперше я зустріла бабцю у дуже символічний для мене день – на Різдво, чоловік уперше знайомив мене із своєю ріднею, я неймовірно хвилювалася, проходячи перші оглядини себе – майбутньої невістки, але перші душевні обійми я відчула на собі саме бабці Стефи – вона так міцно мене пригортала до себе, наче я була її онукою, чи дочкою. І від неї пахло, як від мами…І цей запах закарбувався мені надовго…Коляду вона виспівувала так, що дзвеніли вікна – в буквальному значенні цього слова! Не голос – а справжня карпатська трембіта!
Бабця Стефа ціле життя пропрацювала в аптеці. Працювала у тому столітті, коли аптекарі здебільшого самі робили ліки, згідно з суворою рецептурою, на відміну від теперішніх фармацевтів. Стефанія Франківна – величали її колеги, та й узагалі всі, кому пощастило знати її!!! Уміла розрадити і порадити – аптекар душі. У найважчі для мене моменти вона не втомлювалася мені казати «Ірочко, донечко – коли важко, то для чогось воно важко! Потім буде ще краще, як було до того, коли настало «важко»! Побачиш! Ти головне вір! І пий «Ундевіт»! Ундевіт – то є сила!». І не бери ніколи важкого в голову: «Maj to wszystko w dupie!», - навчала бабуся, жартуючи.
Коли бабуся дочекалася від нас свого першого правнука – її радість була неймовірною! Які тільки епітети для правнука вона не вигадувала «Славний князь! Гетьман! Генерал майбутній! Професор! Пан над панами, маленький
Ти наш!». Тепер шкодую, що не все встигла записати. А пам`ять нашаровує щоденні нові зміни-перлинки в розвитку синочка і вимагає запису унікальних моментів малечих шедевриків. Пам`ять часто вибіркова – на свій розсуд, не запитутючи, чи хочу саме те, чи інше я забути, викидає інформацію в інші файли підсвідомості, в які потім годі потрапити. В листівці минулого Різдва я побажала бабці Стефі усім нам дочекатися наступного свята Різдва. Так добре пам’ятаю свої думки минулорічні.
Найцінніше, чого навчила мене баба Стефа – не скупитися на слова вияву ЛЮБОВІ для своїх рідних. Таких слів не буває забагато! Навіть, коли усі довкола зайняті, втомлені життям, клопотами – не переставай говорити людям «Щастя, здоров’я, удачі!» Саме з таких слів, а не з «Алло» розпочинала телефонну розмову бабуся! І ми не раз в родині кепкували із цього…
Для вияву любові нам Згори відведено надто мало часу – цього навчив мене її відхід у вічність.Бабуся таки не дочекала сьогоднішнього Різдва! Лунає довкола дзвінка коляда! Проте мені поки не вдалося почути дзвінкішої коляди у своєму житті, ніж тієї, яку співала для нас Бабця Стефа…
Київ, 08.01.2017
