Думки-зернятка
Зернятко перше...
"Спи маленький козачок, положися на бочок - спи, синочку, мама засинає, спи , козаче, кінь твій зачекає..."
Я сповивала думки у чисті пелени - задового-задовго до Твоєї з`яви у мене під серцем. Молила роками так щиро, як тільки вміла, дійшовши до самого Єрусалиму негаданими шляхами - Ти, певне, був там, Сину із нами, бо вже тоді, за декілька років до очікуваних уродин, відчувала Твою душу, тримаючись руками святих стін Вифлеєму...Плекала надії... Спотикаючись об будні - вірила. Наново вчилася любити - вкотре. І вкотре! І вкотре! Каялась. Дорослішала! Лікувала душу. Тіло. Любила, як вміла. Як навчили. Як відчувала. Шкандибала-помилялась. І знову просила прощення. Сама прощала. Шукала сили й знання любити, як лишень люблять маленькі діти. Безкорисливо! А Ти чекав, чекав - десь там недалечко, зовсім вже близько - в іншому вимірі: споглядав на обраних для себе Маму і Тата, сподіваючись свого. "Коли ж дозріють?! Я так довго чекаю на них", - усміхався янгольськи Ти.
Ото ж, пам`ятаєш? - я сповивала думки d чисті пелени. Прала у водах Червоного моря сумління, під звуки імаму до Неба летіла - до нашого Бога, визираючи Його закритими очима. І знов до сходу сонця... Гойдала-люляла Тебе вже тоді, у морських хвилях - у цілковитій тиші, безлюдній пустці, коли сонце тільки сходило...І все спало, і все довкола випромінювало святість, непояснювану мовчазну радість. Я так близько ніколи не була до, для себе так-сяк розтлумаченого, Неба, як тоді, коли Твоя душа наближалася до нас...Я Тебе відчувала...Задовго...
А потім...А ПО-ТІМ...А потім цілих дев`ять місяців, 280 днів, щасливих-прещасливих днів, два серця билися в одному тілі - і жодного вагання, що це душа Сина, жодного збою у ритмах сердець, жодного страху... Віддала нас під опіку... Благодать! Молитва! Спокій! Колискова! Гойда-гойда-гой!!!Єднання світів - поколінь - статей -розмова без мови - і мова найпречудовіша, плекання Життя у собі! ЧУДОВО!!! ТУК-ТУК-ТУК... "Звичайне Чудо"! Тихо-тихо...ТИХО!!! Зізнаюсь пошепки - цілковитий трепет...І день набував повноти...І ніч забирала втому. І незвіданий досі біль і муки, розділений на нас трьох - утойденьтриєдиних, розвінчався радісним першим криком...У великодню п`ятницю. І били вранці великодні дзвони під вікнами пологового будинку, цвіли буйно арикоси, я тулила грудочку дитинчати до себе, приходячи до тями... Тебе! Безкінечна вдячність...
Сину! Сину! Сину! Спи, мій Рідний...Біля маминих грудей...
Гойдаються думки у чистих великодніх пеленах...Немов і я дитя, народжене наново. Із Тобою...
Київ, 2015
