Зустріч
Багато часу пройшло з їхньої останньої зустрічі. Андрійко вже став геть дорослим.
А Ти… Ти певне пророчив йому іншу долю.
Він міг би стати геніальним фізиком чи видатним важкоатлетом.
В дитинстві він не випускав дерев’яних солдатиків з рук, грався в «козаків-розбійників» з хлопчиками з двору, будував схованки на дереві і ціляв з рогатки по склянних пляшках…
В дитинстві… Там де пахне корицею та свіжою випічкою, де кожного ранку сонце цілує тебе в носик, а весь світ наповнений таємницями, які тобі слід розгадати. В дитинстві тато цілує маму, ви разом вечеряєте та дивитесь телевізор. На вихідних ви їздите на пікнік з собакою та ходите в ліс по гриби.
Дитинство пахне традицією. Пахне церковною свічкою. Пахне татовою молитвою вголос. Пахне поїздкою до бабусь та дідусів, спільними закупами, довгими прогулянками парком. Пахне солодкою паскою та смачною кутею.
Дитинство пахне теплом.
А де тепер це тепло?
Бабусь та дідусів ми провідуємо тепер на кладовищах, корицю купуємо в магазинах, а про спільну вечерю вже й говорити зась.
Дерев’яні солодатики стали цілком живими, а інколи й ні, побратимами, в «козаків-розбійників» вже не пограєш, тільки в «війну», правда ця гра вже зовсім набридла, замість халабуд на дереві тепер реальні окопи, а рогатка вже давно стала вогнепальною.
Коли ж зникло те тепло?
Ще недавно ми занурювались в ополонку з татом на Водохреща, ходили на полювання та рибалку і довго говорили вночі.
О, полювання з татом! Ти стоїш, звівши рушницю, ледь дихаєш, на прицілі в тебе дичина, а тато поруч. Тато завжди був поруч, з першого удару твого серця, ще до вашого з ним знайомства. Він говорив з тобою, вчив бути чоловіком в будь-якій ситуації ще до твоєї появи на світ. А коли ти вперше крикнув щось цьому світу, він заплакав від щастя.
Тієї морозної зими все обірвалось.
Життя тепер має «до» і «після».
4 лютого батька не стало.
Він обіцяв! Він присягався! Казав, що повернеться живим в квітні, складе зброю в комору та більше ніколи не одягне берців.
«Чоловіки завжди дотримуються свого слова» - він казав.
Та не склалось. Певне Ти так захотів.
І тоді я подорослішав. Дістав батькову рушницю та шкільну воєнку. Відтоді вже 10 місяців я тут, на Сході. На батьковому місці. Був.
Маму востаннє бачив влітку. Старість їй геть не личить. Зморшки горя обплели щільною павутиною таке рідне лице. А очі… Мої рідні смарагдові очі… В них досі жевріє надія.
Я знаю, що повинен захистити її. Мою матусю. Обох моїх матусь.
Я вже не боюсь смерті. Тільки рабства. Краще померти вільним, ніж жити рабом.
Мене так вчив батько. Мене так вчили брати по зброї.
Все. Тепер вже кінець. Будь здоровий, я знову тут, біля Тебе. Радий нашій зустрічі. Я скучив.
Шкільне горище, Морозний лютий