Львівська усмішка
Осінь. Неспішно кружляє листя дерев, які готуються до зими. Сонце тепло усміхається, хоча уже не цілує засмагою. Птахи пакуються у відпустку, школярі - до школи. Студенти вже давно залізли в свій мурашник-гуртожиток, де, як і у Венеції, вічне свято. Вони, хмільні від молодості, вічні оптимісти, що бояться тільки ранку та сесії, втілюють в собі все божевілля суспільства. Незграбність першокурсників значно пожвавлює сонні університети та академії. Завзяті роботяги завжди кудись квапляться, чи то до купи грошей, чи то просто від себе, оминаючи затишні кав`ярні. Дошкільнята смакують безтурботнє дитинство, а бадьорі (в більшості) пенсіонери виливаються на вулиці міст та містечок, сіл та селищ, бредучи кудись по-справах чи просто так. Їм нікуди спішити.
Планета поринула в осінь. Люди впустили її в свої душі, але вперто не пускають в домівки, утеплюючи їх та готуючи до опалювального сезону.
Цілковито осінні люди і я, абсолютно літня.
І все ж, осінь.
Час зібрати наплічник і зібратись з думками. Закину в рюкзак божевілля і безкінечно-довго їхатиму до Львова та до самої себе. Поїзд дарує затишок, нових знайомих та щирі розмови.
Три години, і ми у Львові, блукаємо мощеними вулицями, посьорбуючи каву з нотками середньовіччя.
Львів, як чай, розчиняє тебе в собі немов цукор. Його особлива атмосфера затишку та шоколаду захоплює тебе, заманюючи все глибше й глибше.
Тут важливі всі і кожен, тут немає зайвих та потрібних...
Тут є все, що ти шукаєш, і п`янка воля, і нестримна свобода, і затишок, що можна знайти в кожному Львівському леві. Кавово-шоколадна феєрія захоплює тебе в дивне танго, живе, як львівські музиканти, що оселились тут, в місті королів.
Блукаючи Львовом, ти ризикуєш заблукати в собі, слухаючи гамір левів, вмій почути тишу всередині тебе. Вдихай спокій та видихай гармонію. Живи.
І нехай-бо де ти б не був, завжди носи львівське свято з собою.
І не забудь повернутись туди, де тебе чекають, бо в подорожі ми шукаємо не пригод, ми намагаємось знайти себе.
Верхня поличка плацкарту, 18.9.2016
