Питання
З чого почати?... Навіть не знаю. Знаєте, дуже складно інколи описати деякі речі, відчуття, побачене… Ти це відчуваєш, а коли починаєш підбирати слова, складати речення - виходить не зовсім те, а буває що і зовсім не те. Ось і зараз я не знаю, куди мене виведе моя писанина.
Взагалі я хотів написати про людей, які опустилися нижче визначеної соціумом планки. Цих людей зневажають, ними гидують… Це ті, кого нині називають бомжами. Спитаєте, чого про них? Чесно? Не знаю. Може того, що побачив в літах жінку, яка бабралась в сміттєвому контейнері, і знайшовши щось поживне, пожадливо те їла, подивляючись сторожко, наче хтось мав ту поживу видерти в неї з рук. Скоріш за все, оцей погляд і не виходить мені з розуму.
Я не буду аналізувати причини, які змусили цих людей так жити. То їх справа. Чи то кара, чи навпаки нагорода… Хто зна…
Для мене це інша реальність, інший світ. Я не хочу пізнавати таємниць цього світу. Навіщо?
А той погляд… Цікаво, про що думала та жінка? Може її погляд, то докір мені за те, що я не на її місці? Може то вже тваринний інстинкт, який спонукає кинутись на кого завгодно, якщо хтось схоче відібрати ту поживу і звичайна людська логіка тут абсолютно зайва?
У цієї жінки є кілька поліетиленових пакетів, в яких вона носить своє добро… Що в них? Може згадка про колишнє життя, коли вона була ще в нашому вимірі? Цікаво, чи є в неї фото своїх батьків? Дітей? Чи та реальність, в якій вона нині, стирає минуле зовсім? Чи мріє вона про щось, коли засинає десь в затишному для себе закутку, кладучи під голову ті свої скарби? А чи відчують щось, окрім відрази, працівники швидкої чи якоїсь іншої служби, які її захололу вантажитимуть до машини, а з пакету випаде фото її колишньої сім’ї? Чи підніме хтось те фото?
І чи є різниця, як жити, коли в фіналі всі однаково станемо поживою для хробаків?
>м. Одеса, 25.02.2017 р.
