07.04.2011 11:29
-
2517
    
  5 | 5  
 © Тетяна Чорновіл

МАМИН ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

МАМИН  ДЕНЬ  НАРОДЖЕННЯ

з рубрики / циклу «ПРОЗА»

З Сашком таки щось не гаразд. Ось уже більше тижня він якийсь задумливий, а на розпитування Лесі просто відмовчується. У інтернаті не прийнято лізти одне одному в душу, та Сашко ж найкращий друг! Леся потайки стурбовано спостерігає за товаришем. Ось він шепочеться з якимись незнайомими хлопцями у дворі. Мабуть надумав утекти. З інтернату дуже часто хтось тікає. Пізніше їх приводять з міліції. Та Сашко ж не такий!.. А вчора ввечері Леся бачила, як він тим же самим хлопцям віддав свою улюблену мобілку. Невже Сашко курить травку?! 

Сашкові давно впало в око, що непомітно вибратися з інтернату можна саме в цей час. Правда, у так званий батьківський день справжні батьки до їхнього сиротинцю навідуються рідко. Хіба що до чорнявого Ренатика приїжджають інколи тато й мама на мерседесі. Подарунків дорогих навезуть, солодощів усяких... Ренатик потім довго ще роздаровує різні розкоші товаришам, та ніхто не завидує дитині, яка не потрібна найріднішим людям у світі. 

Саме сьогодні Сашко здійснить задумане! Леська про щось здогадується. Нехай! Після сніданку почнуть з’їжджатися родичі, і ніхто не помітить його відсутності може навіть до вечора. Сашко прокрався до дірки в паркані в глибині двору, виповз, як в’юн на вузьку дорогу, та не пішов нею, а минув чиїсь городи і ледь помітною стежечкою подався до автобусної зупинки. Котра зараз година? Рука звично прослизнула в кишеню, але замість найкращого в світі телефона наткнулася на той самий згорток... На мить жаль опанував хлопцем, та він рішуче прогнав його. Треба поспішати! 

– Куди це ти?! А як же я? Невже не міг хоч попрощатися? 

Від несподіванки Сашко закляк на місці і здивовано кліпав на захекану Лесю. 

– Це не те, що ти думаєш. – промовив зніяковіло. 

– А що мені думати?! Я бачила, що ти продав тітчин подарунок! – нагадала Леся про мобілку, і жаль знову затуманив Сашкові очі.  

Хіба ж йому не шкода телефона? Адже цілий рік канючив у тітки Тамари, і та нарешті зглянулася і купила йому дуже дорогу для неї річ. Мобілка майже така, як у Ренатика і Сашко крадькома милувався нею, або просто мацав пальцями в кишені. Леся знала, як багато значив для хлопця той тітчин подарунок. Та він з тіткою якось домовиться... 

– Не продав, а виміняв! Сьогодні у моєї мами день народження! 40 років. Поглянь лиш. – Сашко розгорнув перед дівчиною згорток. 

– Яка краса! Ти їдеш до мами на день народження? Візьми мене з собою!!! – защебетала Леся, переводячи погляд з невеличких золотих сережок у згортку на хлопця, який ніколи ні в чому не міг їй відмовити. 

До обласного центру їхати довгенько, і Сашко набурмосено мовчить, слідкуючи, як лишаються позаду дерева та будинки. Дівчина також принишкла. Доїхали непомітно. Трішки поблудили, поки знайшли мамин гуртожиток. Ось і її кімната. Хоч би була вдома. . 

– Мамо! – Сашко зазирає у відчинені двері. 

– Валько! Прокидайся. До тебе гості. Не забув синок про ювілей! Та очумайся вже! – весела компанія галакотіла навколо жінки з опухлим від горілки лицем. 

Мати з самого ранку перебрала лишнього і ніяк не могла підвести голову з-поміж тарілок з сякою-такою закускою. 

– Та глянь же який подарунок! – невгавав якийсь жвавий чоловік з надгризеним огірком у руці – За золото в ломбарді чимало можуть дати! 

– Заткнись, Миколо! – обізвалась нарешті іменинниця і підвела хмільні очі на прибульців. 

– Мамо, з днем народження. – запинаючись випалив Сашко, – Не треба ломбарду! Ти потерпи, ще мало лишилося. Я заберу тебе звідси... 

Мати тремтячими пальцями спробувала надіти сережки, та вуха позаростали і не піддавалися. 

– Я пізніше надіну. Випийте з подружкою за моє здоров’я – від маминої мови на Сашка пахнуло перегаром, і він мимоволі відсахнувся. 

– Ми поспішаємо, до вечора треба встигнути назад. Ходімо, Сашо. – нерішуче обізвалася Леся від дверей. 

Їх не дуже й спиняли. 

– Ох і попаде нам в інтернаті! – оговтався нарешті Сашко. 

– Не попаде. Я ще з автостанції телефонувала своєму двоюрідному брату, і він відпросив нас у директорки. Давай купимо бубликів, бо я голодна...– Леся як могла відволікала хлопця від невеселих думок. 

– Ти не думай... Вона хороша. Просто після татової смерті спилася. – втупившись у вікно автобуса кидав слова Сашко, – То й що, що позбавлена батьківських прав! Зате я синівських не позбавлений! Закінчу школу, піду на роботу. Вчитися далі й заочно можна. Я її вилікую. Аби тільки протрималася... Куплю квартиру в кредит. І маму заберу. Без тебе, Лесю, я також нікуди... Будемо разом жити. 

– А я – Леся від хвилювання не знала що сказати, адже до цього часу свого дому у неї не було навіть у мріях, – почеплю гарні штори і кругом поприбираю. Я любитиму твою маму... 

Автобус мчав польовою дорогою, а діти їли бублики і фантазували про свою майбутню оселю. Декілька пасажирів дрімали і не звертали уваги на те заклопотане бубоніння. Тільки бабуся з кошиком з сидіння навпроти уважно дослухалася до балачок двох сиріт.. Ось і зупинка. Старенька схопила кошика і поспішила до виходу. 

– Господи святий милосердний! Дай їм сили здійснити задумане... – прошепотіла вона, важко ступаючи східцями. 

Сашко з Лесею також вийшли з автобуса і вузькою дорогою побігли до свого інтернату. А Господь дивився з неба услід і мудрував, як же виконати таке непросте прохання їх випадкової попутниці. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.02.2012 10:23  © ... => Каранда Галина 

Так, болюча історія...

 15.02.2012 03:08  Каранда Галина => © 

болюче...

 06.05.2011 18:59  © ... => Дарія Китайгородська 

Рада, що Вам сподобалось!

 06.05.2011 17:34  Дарія Китайгородська 

Добре... Особливо вдало - про синівські права...

 09.04.2011 17:43  Лані 

краще б вона не була справжня, краще б її взагалі не було, та може їх і справді, що не вбило-те зробить сильнішим?

 09.04.2011 17:13  © ... => Лані 

На жаль, так і буває, чомусь. Ця історія також справжня, навіть імена ті самі. Додані тільки деякі деталі.

 09.04.2011 16:57  Лані 

Чому недолюблені діти такі щирі і готові радіти найменшій увазі та прощати усе, вірніше, чому любимі діти набагато менше цінують цю любов?