Місячне сяйво
І ось в різних кутах кімнати сидять двоє він і вона! Колись вони були закохані одне в одного, а тепер якби не життєвий поворот який змусив їх опинитись тут разом. Вони воліли б бути будь з ким аби не разом та це неважливо чому вони тут. Важливіше що буде потім.
Місячні промені торкаються її волосся, він милується нею.
-Чого ти дивишся на мене, що хоч побачити? Сказала вона.
-Милуюсь. А ти все така ж прекрасна. Сказав він.
-Немає чого.
-Є чого колись це тобі було приємно.
-Це було колись.
-А що сталось тепер?
-Колись я тебе любила.
-І я колись в тобі душі нечуяв.
-А зараз?
-Ми зараз по різні сторони барикад!
-Ну чому саме ти, адже на світі море інших чому, я зараз сиджу тут з тобою?
-Я також не дуже цьому радий.
Мовчання кілька секунд.
-Памятаєш нашу першу зустріч? Сказала вона розпустивши своє волосся.
-Таке забудеш. Відповів він.
-Ну да.
-А перший поцілунок?
-Звичайно що незабула адже ти був перший. Ти був напівпяний, від тебе несло сигаретним димом, хоча, стверджував, що не куриш.
-А ти також була пяненька.
-А пісеньку цю памятаєш?
-А ти малюєш на папері як він зайде в твої двері і тебе в самотності вкраде. Наспівуючи.
Вона починає плакати. Він сидить і незнає, що робити нарешті промовив.
-Я тебе ще досі кохаю.
-І я тебе дурака, психа, ідіота. Істерично крізь сльози кричала вона.
Він піднявся і попрямував до неї. Ніжно обняв. Їх очі нарешті зустрілись. Вона схлипуючи.
-Який же ти козел. Але я тебе продовжую любити.
Він нічого некажучи, поцілував її. Вона спочатку сопротивлялась, а потім здалась і їх поцілунок тривав кілька хвилин!
Через 3 хвилини!
-Знаєш, що я ніколи більше тебе не відпущу. Ти моя. Сказав він.
-Ти мій. Я тепер сама тебе не відпущу.
По його щоці тече сльоза. По її щоках також течуть солоні струмочки. Та це сльози щастя. Вони так і продовжували сидіти в кінаті на дивані пригорнувшись одне до одного, і дивлячись в закохані очі. А на них продовжувало світити місячне сяйво.
м. Переяслав_Хмельницький, грудень 2010
