11.05.2017 09:39
для всіх
395
    
  6 | 6  
 © Твоя Світла

Привіт?

Ти застрягла в моєму серці,
Як куля посеред бою... ©
Без обмежень - "Тону"

Як вітаються з колишніми?

- Привіт?

 

Дивно, що я була готова до зустрічі з тобою. Жодної злоби, жодної відрази. Напевне, щось в мені не до кінця обірвалось після нашого останнього "бувай". Незавершена казка. Але тут я мала поставити крапку. Не дивно, що зустрівши тебе я посміхалася - звикла бути щасливою поруч з тобою. Дивно, що це досі щиро.


Добре, що побачились ми випадково, бо я ніколи б не наважилася потурбувати тебе листом. Як раніше. Вже не зможу. Пам`ятаєш, я писала тобі листи? Чай робить папір старим, парфуми - солодким. Я була б не я, якби не пролила трохи кави, та це вже випадково. Я писала тобі листи, виводила чорнилами кожну букву і тоді почувала себе найщасливішою дівчиною на планеті. Рідко коли побачиш справжній лист у наш час.


- Що, знову своєму пишеш? Ох вже мені ці закохані! - в`їдливо і приторно питала тітка на пошті, повільно клеючи марки на конверт. Зараз я піду, а вона дістане з верхньої шухляди маленьку фотографію і, потай від усіх, плакатиме в комірчині. Вона теж кохала. Загинув у Афганістані. Виходила з пошти я завжди зі свинцевим серцем. Іноді мені навіть здавалося, що мій лист не дійде до адресата, хоча ти забереш його з цього ж відділення. Чи не простіше було кинути його тобі в поштову скриньку?


* * *


Моя кав`ярня. До "нас" вона була моєю. І твоєю. Окремо.


- Привіт, - я, можливо, і не помітила б тебе, але цей голос...


Голос я пам`ятаю. Хіба забудеш? Я стільки разів намагалася викинути його з голови, та він застяг дуже глибоко.

Я глянула на тебе з-під лоба. Не дивно, адже ти вище. Ти завжди був вище. І так само завжди мені здавалося, що ти якийсь зовсім високомірний, гордовитий, що в твоєму погляді арктичний холод, що мене ти за щось ненавидиш.


- Привіт.



Це мало статися... Я і раніше намагалась розгледіти тебе десь на вулицях Києва, тремтіла, побачивши твоїх одногрупників, та все одно уникала зустрічі з тобою.


Ти любиш цю свою усмішку на один бік, лише лівим куточком губ. А про що ти думаєш зараз? Не очікував зустріти?

Все ж, єдиного тебе я не змогла розлюбити. Для нас ніколи не було часу, кордонів. Ти завжди казав, що я приворожила тебе зеленими очима. Я завжди казала, що кохаю не тебе, а твою гітару.

Неправда, я любила її лише тоді, коли вона була в твоїх руках.


Зараз ми стали одночасно і підсудними, і постраждалими. Загальні фрази: "Як твої справи?" Добре, незважаючи на те, що тепер у кожному шукаю тебе, і знаю - це завищений стандарт. Ти ні краплі не змінився. Тільки от став утомленим, сумним, пов`яз в рутині? Я знаю, що права, бо ж досі вмію тебе "читати". Думала, що зі мною твоє життя стане світлим, але без мене потускніло. Ні, не тому, що хочу прибільшити свою роль, а тому що мені так легше відпустити. Не тримай зла.

Бо я відпускаю.



Львів, 11.05.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.04.2019 21:06  Лора Вчерашнюк => © 

І знов правда - перше відчуття - "арктичний погляд" - не обманює.... Але ж гітара)))) Сподобалось, щиро, сумно і - є надія)))) ВСього Вам найкращого!!!

 12.05.2017 08:21  Тетяна Белімова => © 

Лист ідеально пасує для вираження почуттів у художньому творі. Виходить відверто, виразно.
Гарно! Із гіркими нотками на споді...

 11.05.2017 23:15  Панін Олександр Миколайович... => © 

Психологічний лист, твір мистецтва.

 11.05.2017 19:54  Каранда Галина => © 

гарно написано. вітаю тут.