Привіт?

Як вітаються з колишніми?

- Привіт?

Дивно, що я була готова до зустрічі з тобою. Жодної злоби, жодної відрази. Напевне, щось в мені не до кінця обірвалось після нашого останнього "бувай". Незавершена казка. Але тут я мала поставити крапку. Не дивно, що зустрівши тебе я посміхалася - звикла бути щасливою поруч з тобою. Дивно, що це досі щиро.

Добре, що побачились ми випадково, бо я ніколи б не наважилася потурбувати тебе листом. Як раніше. Вже не зможу. Пам`ятаєш, я писала тобі листи? Чай робить папір старим, парфуми - солодким. Я була б не я, якби не пролила трохи кави, та це вже випадково. Я писала тобі листи, виводила чорнилами кожну букву і тоді почувала себе найщасливішою дівчиною на планеті. Рідко коли побачиш справжній лист у наш час.

- Що, знову своєму пишеш? Ох вже мені ці закохані! - в`їдливо і приторно питала тітка на пошті, повільно клеючи марки на конверт. Зараз я піду, а вона дістане з верхньої шухляди маленьку фотографію і, потай від усіх, плакатиме в комірчині. Вона теж кохала. Загинув у Афганістані. Виходила з пошти я завжди зі свинцевим серцем. Іноді мені навіть здавалося, що мій лист не дійде до адресата, хоча ти забереш його з цього ж відділення. Чи не простіше було кинути його тобі в поштову скриньку?

* * *

Моя кав`ярня. До "нас" вона була моєю. І твоєю. Окремо.

- Привіт, - я, можливо, і не помітила б тебе, але цей голос...

Голос я пам`ятаю. Хіба забудеш? Я стільки разів намагалася викинути його з голови, та він застяг дуже глибоко.

Я глянула на тебе з-під лоба. Не дивно, адже ти вище. Ти завжди був вище. І так само завжди мені здавалося, що ти якийсь зовсім високомірний, гордовитий, що в твоєму погляді арктичний холод, що мене ти за щось ненавидиш.

- Привіт.

Це мало статися... Я і раніше намагалась розгледіти тебе десь на вулицях Києва, тремтіла, побачивши твоїх одногрупників, та все одно уникала зустрічі з тобою.

Ти любиш цю свою усмішку на один бік, лише лівим куточком губ. А про що ти думаєш зараз? Не очікував зустріти?

Все ж, єдиного тебе я не змогла розлюбити. Для нас ніколи не було часу, кордонів. Ти завжди казав, що я приворожила тебе зеленими очима. Я завжди казала, що кохаю не тебе, а твою гітару.

Неправда, я любила її лише тоді, коли вона була в твоїх руках.

Зараз ми стали одночасно і підсудними, і постраждалими. Загальні фрази: "Як твої справи?" Добре, незважаючи на те, що тепер у кожному шукаю тебе, і знаю - це завищений стандарт. Ти ні краплі не змінився. Тільки от став утомленим, сумним, пов`яз в рутині? Я знаю, що права, бо ж досі вмію тебе "читати". Думала, що зі мною твоє життя стане світлим, але без мене потускніло. Ні, не тому, що хочу прибільшити свою роль, а тому що мені так легше відпустити. Не тримай зла.

Бо я відпускаю.

Львів, 11.05.2017